У цій шахтній кліті щозміни на глибину до 1045 метрів спускаються близько 80-ти шахтарів.

Виконавши виробничі завдання, вони цим самим транспортом повертаються на поверхню. Дві зміни на добу – загалом 160 наших працівників. Двоє ж шахтарів спускаються вниз перед кожною зміною, але їдуть не всередині кліті, а на її даху. І це не якісь вибрики, а дуже серйозна робота.  Від цих двох залежить життя багатьох людей.

Кремезний високий чоловік – підземний кріпильник шахтоуправління Юрій Кононенко. Саме він щозміни  прямує на даху кліті до земних надр. Цю дорогу на глибину у шахті називають дорогою життя. «На мені і моєму напарникові Івані Максименкові – відповідальність за життя багатьох колег, – говорить Юрій. – Кліть переміщується вниз-вгору по своєрідних рейках, які називаються провідниками. Ми спускаємося донизу зі швидкістю 0,3 метри на секунду, щоб добре розгледіти стан провідників. Якщо є дефекти, то ми їх усуваємо. А паралельно слідкуємо за станом клітьових балок та стінок шахтного стовбура. Вони забетоновані, і дуже важливо, щоб бетон не розломився і каміння не полетіло на голови людей».

Робота у Юрія й Івана дуже небезпечна. Адже коли вони спускаються на даху, коли ремонтують елементи кліті, то під ними – до 1045 метрів простору для вільного падіння. Тому надійний перевірений запобіжний пояс кожному з них необхідний. «Закріпився карабіном за спеціальні конструкції кліті – і відчуваєш себе впевнено, – розповідає Іван Максименко. – Надійний пояс завжди врятує. Також уважно дивимось під ноги, бо шахта – це завжди волога, а отже слизькі поверхні. Окуляри та інші засоби індивідуального захисту використовуємо обов’язково. Шахта – це завжди небезпечно, і від виконання правил безпеки залежить життя».