Ці рядки з японського хоку написані ніби про тендітну з блискучими очима газорізальницю Олену Суслову. Вона – єдина жінка-газорізальниця у фасонносталеливарному цеху Ливарно-механічного заводу.

Коли Олена працює різаком, звільняючи від зайвого металеві відливки, які тільки-но народилися у формах, її рухи нагадують рухи скульптура. Здається, що різак розрізає метал, наче масло. Але за зовнішньою легкістю стоїть нелегка праця, яку Олена виконує на рівні з фізично сильнішими чоловіками. 

«Коли Олена прийшла до нашого цеху, звісно, було певне здивування, – розповідає старший майстер дільниці вогневих робіт та відвантаження ФСЛЦ Сергій Тищенко. – Відверто скажу, певний скептицизм теж був присутній, адже газорізальниками частіше працюють чоловіки. Професія фізично важка. А тут – жінка! Але Олена одразу показала себе професіоналом. Вона раніше працювала у копровому цеху, там своя специфіка, а у нас – своя, але дуже швидко опанувала наші замовлення. Її  досвід та працьовитість допомогли їй у цьому. Ми раді, що зараз Олена працює з нами».

Олена жартує, що за своє життя стільки нарізала, стільки перерізала, що впевнена – за допомогою свого ручного різака може перерізати і літак, і вагон, і ракету, якщо буде потрібно. 27 років роботи у професії  загартували її. Недаремно зараз її у ФСЛЦ називають сталевою жінкою. Але її сила не у фізичній силі, а в досвіді і прискіпливості до дрібниць, говорить газорізальниця. Це зараз вона почуває себе впевнено, практично господинею на своїй ділянці, а коли прийшла до ФСЛЦ з копрового, пам’ятає, як перший раз різала, а спиною відчувала пекучі погляди. Тоді обернулася і побачила чоловіків, які буквально влаштували їй «зоровий» іспит. Нічого, здала його гідно, адже мала й міцний характер, і чималий професійний досвід за плечима.

«Я у професії з 1990-х років, – розповідає Олена. – Вчилася на газорізальницю безпосередньо в копровому цеху. Не думала, що затримаюся тут надовго, тоді просто потрібен був заробіток. Пам’ятаю, що й гадки не мала, куди йду. Цех мене вразив. Спочатку було непросто. Але я не з тих, хто пасуватиме перед труднощами. Мені тоді, як, до речі, і зараз, пощастило з колегами. Згадую, що моєю наставницею теж була жінка. Першому, чому мене вчила: будь уважною і працюй різаком, наче ручкою. Мене це здивувало тоді. Тепер розумію, чому різак порівняли з ручкою. Різати доводиться під різними кутами нахилу, бо деталі мають різні форми, різні вигини, наче літери, і ти виводиш їх різаком. Отак усю зміну на ногах і «протанцюєш». Та попри всі складнощі, я б свою роботу на іншу не поміняла».

Олена дуже любить весну за її красу та силу водночас. Уявіть собі, якою має бути сила першої квітки, яка пробиває ще холодну землю і тягнеться до світла! Все оживає, як оживає і надія на краще, на світло, на те, що всі мрії обов’язково здійсняться. У Олени теж є мрія – побувати в Японії. Олена впевнена, що якось весною вона все ж завітає до країни сакур та хоку.

«Вітаю всіх своїх прекрасних колежанок і бажаю усім завжди відчувати себе неповторними, красивими, щасливими та натхненними, – говорить Олена Суслова. – Хай у найскладніші часи ви завжди знайдете привід посміхнутися, порадіти і відчути тепло та турботу від своїх близьких та друзів. Хай весняний настрій завжди буде вашим супутником, а 8 Березня святом, яке ще раз покаже, що усмішка та щасливі очі жінки варті найдорожчих подарунків та найміцніших обіймів!»

«Не збайдужіла

З роками я до весен.

Радість життя п’ю».