Популярна фраза, але для Владислава Каблукова це не просто слова. Зараз він водій автотранспорту в «АрселорМіттал Кривий Ріг», проте ніхто не знає, що буде завтра. Можливо, йому знову доведеться рятувати чиїсь життя.

Кажуть, очі – дзеркало душі. Хоробрі, але водночас добрі очі Владислава точно не брешуть. Цей чоловік рятував людей з Херсонщини у найскладніші для них часи. Під час окупації ворог повністю позбавив місцевих жителів можливості безпечно покинути захоплений периметр. Тому доводилося діставатися інших міст манівцями. Дорога була нелегкою. Спочатку перейти річку вбрід, дійти до трактору, що чекав у полі, на тракторі доїхати до наших військових і лише тоді сісти в автобус, який відвезе до безпечного місця.

«Мені було абсолютно не страшно. Звісно, сім’я трохи хвилювалася за мене. Але ж на допомогу чекали такі самі люди, як і ми. По 40 людей кожен автобус, і таких автобусів було не один і не два. Шлях, який пройшли ці люди, справді був складним. Було важко, були падіння, все було. Але зараз я згадую той час з гордістю за себе і за наших людей».

Владислав працював не один, а разом з колегами. Їх було шестеро – тих, хто допомагав тоді з евакуацією. Одним з них був Віталій Трофім. Тоді він був водієм автобуса, а коли пішов на фронт – став солдатом гранатометного відділення. На жаль, він загинув на фронті.

Владислав Каблуков і зараз сповнений рішучості у будь-який момент вирушити на допомогу, адже за його словами: «Допомагати чи ні – особистий вибір кожного, але поки ми разом – ми незламні».

Читайте також про інших героїв проєкту «Ми поруч» Геннадія Шульгу, Інессу Залевську, Євгенія Гречаного, Олександра Школяренка, Арама Галустова, Олену Забродську.