Їх щозміни вирішує машиніст крану на залізничному ходу Михайло Толмаченко. Цього року його роботу відзначили грамотою підприємства.

У залізничному господарстві «АрселорМіттал Кривий Ріг» працює багато різноманітної техніки для виконання різних завдань. Одне з них – підйом та пересування великих вантажів. З цим може впоратися великий кран на залізничному ходу. У ЗЦ № 2 таку роботу виконують два крани Takraf EDK 500,  одним із яких і керує Михайло Толмаченко.

Як зазначає наш герой, залізничний кран вважається одним із найскладніших у крановому господарстві. А все тому, що для виконання своїх підйомних завдань йому треба міцно стояти на коліях, розмір яких лише 1520 мм. Коли є можливість «закріпитися», то кран це робить додатковими висувними опорами. Але не всюди така можливість існує, тож у таких випадках машиністу треба керувати технікою так, щоб і вантаж підняти, і на коліях встояти. Наприклад, так відбувається на естакадах бункерів доменних печей.

«Працювати без висувних опор у нашій роботі допускається. Існує спеціальна таблиця вантажів у тоннах, які можна піднімати залежно від вильоту стріли. Наприклад, максимальна вага вантажу у 80 тонн піднімається при вильоту стріли 6,25 метра. Взагалі принцип простий: чим більший виліт стріли, тим меншу вагу можна піднімати. Втримувати рівновагу допомагає досвід. Також я можу скористатися спеціальним крановим прибором безпеки – це спеціальний екран з підключеними датчиками, які контролюють вагу та виліт стріли, і взагалі параметри роботи крана. Ці показники значно допомагають машиністу, – каже Михайло Толмаченко.

Технічний «напарник» Михайла Толмаченка – дизель-електричний кран Takraf EDK 500 німецького виробництва. Історія цього залізничного крану є цікавою. Під час другої світової війни ці марки кранів випускалися для потреб Рейху. А після війни виробництво у якості контрибуції за економічну шкоду передали радянській владі. Завод, де вироблялися крани, залишився у Німеччині, у Східній її частині. Такі крани випускалися до 1990 року. Кран, який «бігає» коліями нашого виробництва, зроблений там наприкінці 1977 року. Незважаючи на солідний вік, він має справжнє сталеве здоров’я і чималі можливості. 

«За допомогою крану ми вантажимо металобрухт, виконуємо підйом рухомого складу (вагонів, тепловозів), великі вузли та агрегати під час ремонтів у різних цехах. Наприклад, газовий затвор у доменному цеху. Крім мене, машиною керують Микола Одайський, Костянтин Панченко, Олег Яременко та Леонід Милов», – сказав Михайло Толмаченко.

Перш ніж почати керувати залізничним краном, Михайло Толмаченко пройшов чималий «залізничний шлях» професійного становлення. Він закінчив політехнічний технікум за спеціальністю «Експлуатація залізничного транспорту». Практику проходив у залізничному цеху № 1 нашого підприємства складачем составів. Як говорить Михайло, ця робота дуже відповідальна, але і дуже важка. Та після служби у збройних силах він знову повернувся сюди працювати. Керівництво одразу відзначило талановитого хлопця. Йому пропонували стати диспетчером і навіть начальником району. Та Михайло не схотів керівних посад. Він, навпаки, прагнув навчитися на машиніста тепловозу. Але не судилося. Як жартує Михайло, у долі були свої плани на нього. Незабаром він перейшов до кранової служби залізничного цеху № 2, де почав опановувати професію машиніста крана у якості помічника (зауважте!) саме цього крану, на якому тепер і працює.

«Мені завжди щастить на гарних людей та сприятливі ситуації, – говорить Михайло. – Так було і тоді, коли я почав вчитися на помічника машиніста крану. Після навчання ще деякий час самостійно керувати краном мені не довіряли. І правильно робили, адже техніка велика, серйозна, потребує дуже дбайливого ставлення до себе.  Одного разу виникла ситуація, коли треба було терміново вивантажити злитки на залізничній дільниці, де неможливо додатково закріпитися крану. Машиніст в цей час кудись відійшов. Я сів у кабіну крана та почав працювати. Машиніст це побачив, оцінив, що я роблю все правильно, і відтоді мені вже повністю довірили керувати технікою. Тоді я вже зміг відчувати кран, знав його технічні характеристики, можливості та набув певного досвіду. А взагалі, якщо новачок сяде за кермо без досвіду, то є великий ризик того, що кран впаде».

Михайлу завжди вдається тримати баланс між вантажем та можливостями його крану. Як він каже, підйомні рішення йому доводиться приймати щозміни. І така робота йому подобається. Та він би хотів передати свої знання та навички молоді, адже саме їм у майбутньому працювати на підприємстві. Він сподівається, що незабаром так і станеться. От тільки б війна скоріше закінчилася!