За 20 років у професії розмітника Світлана Литвиненко навчилася так вправлятися з рейсмусом та чертилкою, що її креслення по металу точно відтворюють найскладніші викрійки майбутньої найпримхливішої деталі. От тільки замість матеріалу для шиття – метал для розкроювання. Втім майстрині до снаги, як свідчить практика та підтверджують її колеги, впоратися з будь-яким матеріалом. А прекрасне та чарівне вона здатна помітити навіть у звичайному ґудзику або металевій пряжці від ременя.

«20 років тому я прийшла на підприємство до цеху металоконструкцій. Саме тут я познайомилася та навчилася професії розмітника, – розповідає Світлана Литвиненко. – Для мене це було щось зовсім незнайоме, але згодом виявилося дуже близьким. Мені подобається працювати з металом, як з викрійкою. Це надзвичайно відповідально, адже погана розмітка – і деталі вже не вийде. Інколи мій простір для розкрою – металеві листи – можуть сягати й до 6 метрів за площею, адже деталі, які потім народжуються з цих викройок, масивні, великі та потужні, бо ми працюємо для гірничого та металургійного виробництв».

Колеги в ЦМК говорять про Світлану завжди з теплом. Чарівна жінка, одна з найкращих працівниць, талановита майстриня на всі руки – це все про неї. Вона вміє шити, в’язати, робити оригамі, плести з бісеру, але найбільшими творчими захопленнями для неї стали пошиття сумок та виготовлення брошок. Сьогодні кошик майстрині нараховує чимало великих та маленьких, ніжних, яскравих, неординарних та класичних брошок. Кожна брошка – окрема історія. Візьме, наприклад, Світлана звичайний ґудзик чи пряжку від старого ременя, «почаклує» над ними – і ось в її руках розквітає прекрасна квітка чи листя дивної рослини.

«Я дуже люблю працювати над тим, що потім приноситиме людям радість та користь, а не вкриватиметься пилом десь на полиці, – продовжує майстриня. – Мені здається, що брошка може народитися з усього. Першу брошку я створила, коли мала йти на корпоратив. Сукню придбала, а от прикраси до неї, яку б хотіла, не знайшла. Саме тоді моя перша брошка і побачила світ. Я завжди цим займаюся із задоволенням. От тільки цього воєнного року, на жаль, нічого не створила, не піднімалися руки, не було настрою. Натомість почала плести шкарпетки для наших військових. Спочатку забезпечила ними підрозділ мого брата, який в ЗСУ. Зараз плету й для інших».

А ще у Світлани є історія з сумками. В неї до них особлива любов. Найбільше їй подобається шити сумки з джинсу. У вмілих руках Світлани речі отримують друге життя. Зі старих джинсів народжується красивий аксесуар модниці.

«Перший творчий тандем з сумкою в мене народився, коли вела дитину до дитячого садочку. Треба було і носовичок кудись покласти, і маленьку іграшку для малечі. Тоді промайнула думка: «а чому б власними руками якусь цікаву сумку не створити?». Отак і понеслося. Сумки виготовляла навіть із залишків меблевої тканини. Фурнітурою для них могло стати будь-що. З сумками моє кохання продовжується й досі», – розповідає Світлана.

Останнім часом, говорить наша героїня, її все більше приваблює весна. Для неї – це час надії. Все оживає навколо, пробиваються паростки рослин, квітів. Світлана вірить, що тепло весняного сонця органічно співвідноситься із жіночою вродою. Навіть у цей складний рік дівчата та жінки чекають на свято жіночої вроди та ніжності – Міжнародний жіночий день.

«Так приємно, коли тебе вітають і вдома, і на роботі. Для мене неважливі матеріальні подарунки, натомість моральне ставлення, тепле слово, влучний комплімент, увага та турбота – це точно найкращий подарунок, – продовжує Світлана Литвиненко. – Я всім хочу побажати мирної весни. Щоб усі жінки дочекалися своїх коханих, щоб найсильнішим почуттям було саме кохання, щоб всі ми відчували себе бажаними, прекрасними та найкращими. Українські жінки насправді і є такими. Зі святом!»