говорить Валерій Сорухан, змінний майстер основної виробничої дільниці (експлуатація доменних печей №№ 6, 7, 8), який з нагоди 90-річчя нашого підприємства отримав нагороду «Сталь». Валерій додає, що зараз на роботі треба діяти швидко, але кожен свій крок ретельно вивіряти, адже за тобою – люди, складне обладнання, процеси.

Спекотний літній день. Набережна у парку на Соцмісті гуде від привітань та поздоровлень. Тут проходять святкування 90-річчя нашого підприємства. Найурочистіший момент – вручення нагород найкращим працівникам «АрселорМіттал Кривий Ріг». Валерій Сорухан серед тих, хто отримав нагороду «Сталь».

«Про те, що мене будуть нагороджувати я знав заздалегідь, керівник цеху мені повідомив. Ще напередодні святкування я був спокійний, а потім став хвилюватися. Коли ти на роботі у цеху, там тобі вже все звичне, зрозуміле, ти з колегами просто виконуєш свої робочі завдання. А тут – урочисте нагородження, під час якого буде присутня і моя родина! Зі мною були мої найулюбленіші жінки – дружина та дві доньки, одній 18 років, другій 13. Моя дружина теж працівниця нашого підприємства. Вона працює оператором насосних установок на восьмій доменній печі нашого першого доменного цеху. Мої рідні аплодували мені під час вручення нагороди. Потім були фотки, поздоровлення тощо. Це був незабутній та дуже приємний день. Подібні емоції були ще до війни, коли ми з нашим колективом брали участь у змаганнях доменників імені Зусмановського. Два рази ми виборювали перше місце, і це були дуже яскраві враження. На жаль, війна все перекреслила, але у спогадах все живе», – розповідає Валерій Сорухан.

За кожним святом настають будні. Вони у Валерія надзвичайно насичені. Головні задачі – це безпека людей на виробництві та дотримання технології виплавки чавуну. За цими фразами стоїть робота цілої команди фахівців першого доменного цеху.

«Багатьом відоме відчуття, коли ідеш на роботу, а в голові вже народжуються думки, які крутяться навколо виробничих завдань, – продовжує Валерій Сорухан. – Так потроху  вимальовується основна модель дня, яка може бути скоригована поточними завданнями. Звичайний день у мене починається близько  6-ї ранку, коли я проводжу змінно-зустрічні збори. Найперше ми обговорюємо охорону праці, проводимо мінітренінг з ОП. Теми в нас розписані, над ними працюємо щоденно. Потім аналізуємо виробничі процеси, проговорюємо завдання на зміну. Робота продовжується на виробничому майданчику, там на нас чекає завантаження доменної печі, дотримання дуттьового режиму, виплавка чавуну, випуск продуктів плавки тощо. Ще раз підкреслюю, над цим працюю не я один, цим опікується ціла команда фахівців».  

На підприємстві Валерій працює вже 21 рік. Прийшов до першого доменного після закінчення Криворізького технічного університету за спеціальностю «Чорна металургія». Згодом Валерій закінчив ще й Металургійну академію. На вибір професії доменника вплинув його рідний брат, який вже працював горновим. Він казав, що професія доменника несе з собою стабільність, добрий заробіток, можливість вчитися та розвиватися. Але він одразу мене попередив, що робота у доменному цеху важка.

«За усі ці роки я жодного разу не пожалкував, що став доменником. Професія цікава, у нас ніколи не буває сумно, адже завжди доводиться приймати оперативні та неординарні рішення. З початком повномасштабної війни це відчуття помножилося в рази. Перший блекаут – усі напружилися, зосередилися, «розрулили» ситуацію. Раніше про подібні аварії ми лише в інструкціях читали, нам і на думку не спадало, що це може статися у реальному житті. На жаль, сталося. Зараз ми вже самі інструкції можемо складати та доповнювати їх непрописаними нюансами (усміхається). Другий блекаут – усі в колективі спокійні, зосереджені. Буває важкувато, але, як у нас кажуть, усі тихо роблять свою справу. Я впевнений, важкі часи минуть, а після нашої перемоги до цеху повернуться мої колеги, які зараз воюють, виробництво зростатиме, а у колективу цеху й підприємства все буде добре. Нам зараз так не вистачає оптимізму. А я вважаю, як подумаєш, так і здійсниться, тому налаштований винятково на оптимізм».