Молодий моряк повертався додому. Серце калатало від радості. Три роки він служив, і от скоро побачить рідних та друзів! Спочатку відзначатимуть його приїзд. Потім з місяць він відпочине, відгуляє, як то кажуть. А далі знову повернеться до свого технікуму, де до служби навчався на шахтаря. Все лише починається!

Спочатку так воно й складалося. А за кілька днів після «дембелю» далекий родич Сергія, металург Іван, взявся провести екскурсію на «Криворіжсталь». «Іван працював у прокатному цеху № 3. Охорони на прохідних тоді не було, тож ми з родичем без проблем пройшли на підприємство і потрапили до цеху, – згадує вальцювальник Сергій Когут. – Атмосфера мені сподобалася. Потужна техніка, гарний вогняний метал, привітні й працьовиті люди. Іван познайомив мене із старшим майстром. Його звали Віталієм Щуром. «Ну то що, підеш до нас працювати?» – запитав Віталій. «Чом би й ні? – відповів я. – Але дайте мені відпустку догуляти та все добре обмізкувати».

Сорок років минуло з того часу. Наразі Сергій Когут – один з найкращих вальцювальників третього прокату. Нещодавно він отримав найвищу нагороду підприємства – «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». Майже 30 років поруч із Сергієм працює старший майстер зміни Сергій Герасимчук. «Коли я прийшов до цеху в дев’яносто шостім, Сергій Когут вже давно там працював, – розповідає  Сергій Герасимчук. – За роки сумлінної праці він, безумовно, заслужив звання «Честі та гордості…». Його величезний досвід нам дуже допомагає. Сергій небагато розмовляє, він більше робить. А ще він ніколи не поспішає, працює безпечно, роботу виконує якісно, за ним ніколи не треба переробляти».

Спочатку Сергій працював слюсарем провідкової майстерні. Вони з колегами ремонтували й виготовляли привалкову арматуру. Це важливий елемент прокатного стану, який утримує розігрітий метал (розкат) на стані під час прокатки. Вже тоді за Сергієм переробляти не треба було. Він прагнув стати вальцювальником. Вальцювальників ще називають робітничою елітою. Саме вони налаштовують прокатні стани і разом з операторами головних постів керування ведуть процес виготовлення прокатної продукції. Але пробитися до еліти не так вже й просто.

«Я уважно спостерігав за роботою вальцювальників, за їх діями в різних ситуаціях. Спостерігав та мотав на вус, – згадує Сергій Когут. – Потім звільнилося місце слюсаря з перевалки, і мене перевели. Це вже робота не в майстерні, а на стані. У мене було більше можливостей вчитися. Але конкуренція за місця вальцювальників була чималою, бо престижно, та й зарплатня вища ніж у слюсаря. Приходили хлопці з відповідною освітою. Тому особливих ілюзій на швидке просування у мене не було. Це стало несподіванкою. Мене покликав той же Віталій Щур, який потім став начальником цеху, і сказав: «Пиши заяву на вальцювальника, я вірю, що ти впораєшся». Я дуже зрадів!».

Сергій працює на чистовій групі клітей. Саме з його клітей виходить готова продукція. Робота надзвичайно відповідальна, а ще цікава та творча. «Точно! Нудьгувати нема коли, – усміхнувся досвідчений вальцювальник. – Буває, що все йде по накатаній, а буває така ситуація, що жодного разу за сорок років не траплялась. Тут треба увімкнути винахідливість на повну і шукати рішення. І приймати їх треба миттєво! Не забуду ту ніч, коли сім «штук» за зміну «поклали» (сім сталевих заготовок зіпсували, не отримавши готової продукції – примітка автора). Але все-таки знайшли причину! Техніка буває примхливою, і наша задача – миттєво на те реагувати».

Сергій Когут вважає, що у людини має бути мета. «Життя без мети порожнє. Треба завжди ставити перед собою цілі й досягати їх, – говорить Сергій. – На роботі то одні цілі – прокатати без збоїв, опанувати нову продукцію, зробити план тощо. А за прохідною вже інші. Наприклад, ми нещодавно придбали будинок. Я сам корінний мешканець Кривого Рогу, але коли був школярем, мене щоліта на три місяці відправляли до бабусі в село. Тож наробився роботи по господарству так, що довго не кортіло. І от захотілося мешкати у власній оселі. Невеличкий наче будиночок, а роботи – непочатий край. Я вже навіс зробив, ворота зварив і поставив, та ще багато чого треба зробити. Але є мета – облаштувати житло так, щоб було комфортно. І я йду до мети. А молоді, яка приходить на комбінат і хоче розвиватися, вивчитися на професію чи обійняти посаду, яка подобається, пораджу з власного досвіду. Ставте ціль, дослухайтеся до колег з досвідом, не бійтеся розпитувати і мотайте все на вус, і у вас все вийде!».