20. 2014. 17. 100. 24. Для електрика дільниці насосного відділення та сепарації рудозбагачувальної фабрики № 2 Юрія Лелика ці цифри мають особливе значення.

Рудозбагачувальна фабрика № 2 зараз на першій лінії виробничого фронту, адже гірничий департамент в сучасних умовах – це один з основних підрозділів підприємства, які заробляють. Зараз чимало працівників РЗФ-2 мобілізовані до ЗСУ. Тим, хто залишився, теж нелегко. Витримувати таке навантаження вдається, у першу чергу, завдяки тому, що колектив РЗФ-2 складається з перевірених та досвідчених працівників, говорить начальник фабрики Анатолій Свєтлов. Саме так можна сказати і про Юрія Лелика.

Юрій Лелик

Для Лелика властиво не просто мріяти, а розробити чіткий план і впевнено йти до своєї мети. З дитинства він мріяв стати військовим. Є в його біографії 20 років військової служби. Армія навчила Юрія, за його ж словами,  спілкуванню з людьми та стратегічному мисленню. На жаль, про війну та бойові дії Лелику відомо з власного досвіду. 2014 рік для нього, як і для всієї України – це початок війни, в якій він теж брав участь. Але під час зустрічі чоловік одразу сказав, що говоритиме лише про улюблену роботу, а не про війну, бо це надто особисте та наболіле для нього. Зараз Юрій теж хотів стати в стрій та захищати країну зі зброєю в руках, але за об’єктивних причин він зараз в тилу, хоча і тут теж сьогодні гаряче.

«Я працюю на підприємстві вже 17 років, що доводить, що ця робота мені до душі. Моє головне завдання – безперебійну роботу електрообладнання насосного відділення та сепарації РЗФ-2. Всі двигуни, які рухають насоси, сепаратори, дешламатори на секціях 9-13 фабрики, то мої підлеглі. Це близько 100 одиниць стратегічного обладнання. Ми виготовляємо концентрат, який йде на експорт, а це податки, зарплати, відповідно підтримка країни та внесок у її захист», – розповідає електрик.

Чіткі та лаконічні відповіді Лелика все ж видають військового. Тож ми все одно повертаємося до цієї теми. Юрій з родиною мешкає на Макулані, і в їхньому будинку добре було чути перші вибухи у місті 24 лютого. Тоді він був на зміні, зателефонував рідним і нагадав, як діяти, щоб убезпечити себе. А потім продовжив працювати. Такою була його перша воєнна зміна на заводі – з турботою не лише про своїх близьких, а й про фабрику, якій віддав стільки років праці.  

«Ми не герої, вони зараз в ЗСУ, ми прості роботяги, але наша роль теж важлива. Всі війни закінчуються. Запанує мир. Для цього кожен має щось робити вже зараз, хоча б працювати, викладаючись на всі 100 відсотків. Надійний тил, то вже чималий відсоток перемоги», – говорить Юрій Лелик.