Велика ріка тече спокійно, розумна людина не підвищує голосу, каже народне прислів’я. Саме таким з першої зустрічі сприймаєш начальника цеху уловлювання  коксохімічного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» Романа Каренова, який нещодавно отримав нагороду до Дня компанії. До речі, він вважає, що це нагорода всього цеху, а не лише його персональний результат.

За роки праці на нашому підприємстві з Романом В’ячеславовичем доводилися зустрічатися не один раз. І завжди вражала його врівноваженість та те, як він вміє розказати та роз’яснити найскладніші речі, яких в коксохімічній справі вистачає. За 20 років праці на підприємстві він пройшов шлях від електрика до начальника цехів, спочатку цеху сіркоочищення, а зараз уловлювання. Цехи «з характером», непрості, і без них робота коксохіма неможлива.

«Останнє моє призначення – очолити цех уловлювання, я сприйняв, як виклик: або впораюся з цим, або мені нема чого тут робити, –  розповідає Роман Каренов. – У цьому, як і раніше, мені допомогла системність. Для мене – це будівництво певної системи в цілому: визначення проблеми, її вирішення, налагоджування необхідних процесів, певної послідовності – як має вирішуватися завдання, контроль за процесами і планування наперед. І, звісно ж, команда. Мені в моєму робочому житті завжди щастило на хороший колектив. Спочатку в мене були чудові вчителі: колишній начальник цеху сіркоочищення Олександр Охотніков, заступник начальника цеху сіркоочищення Анатолій Матяш. Сьогодні –  це мої колеги, які розуміють мене з пів слова».

Хто людей питає, той і розум має

Попри чималий робочий досвід начальник цеху уловлювання ніколи не боїться запитати, порадитися з людиною, незалежно від її посади чи віку. Адже всього знати досконало людина не може, говорить Роман, а от розвиватися варто постійно і у будь-якому віці.

«Розумові процеси ніколи не зупиняються, тому постійно потрібно дізнаватися щось нове, застосовувати в роботі нові практики, методи, знайомитися з сучасними процесами розвитку та змін у різних сферах, адже в житті все пов’язано. А ще, я вважаю, що завдань, яких не можна вирішити, не існує. Просто іноді потрібно на них подивитися під різним ракурсами і ретельно обдумати. Впоратися можна з усім. Пам’ятаєте наші блекаути? Такого ми раніше на коксохімі не переживали, але команда впоралася. Ми зберегли наше обладнання, вистояли», – продовжує Роман Каренов.

Для Романа Каренова кожна людина – це окрема галактика. Тому він намагається почути і зрозуміти кожного. Це вважливо, особливо на посаді начальника цеху. Адже ця посада означає не просто сидіння в «керівному» кріслі.

«Мені здається, що виконавцем працювати легше. Перед тобою поставили завдання і потрібно його виконати якісно, ти відповідаєш за себе і лише від тебе залежить, як це буде зроблено. А керівник має думати стратегічно. На його плечах відповідальність за всі процеси, які відбуваються у цеху: від малих до найбільших. Це і технологічні нюанси, і ремонтні роботи, підготовка та організація роботи підлеглих, побудова планів та шляхи їх виконання. Твоя помилка занадто дорого обходиться, тож бажано таких помилок не допускати ніколи. Твої союзники і помічники – це твоя команда», – говорить Роман Каренов.

Кожен день життя додає часточку мудрості

Кухар, бармен, електрик, начальник цеху складного виробництва, як вам такий шлях? В житті Романа В’ячеславовича було і є багато цікавого. Вже на нашому підприємстві він  брав участь у будівництві цеху сіркоочищення, який згодом і очолив, демонтажі та будівництві коксових батарей №№ 3-4 і 5-6.

«Я ніколи не думав, що залишуся на коксохімі так надовго. Прийшов на коксохім, адже була стабільна та нормальна зарплата, тут вже працювала моя дружина. На той час я встиг не лише в «общепите» попрацювати, а і курси прохідника закінчити, але працевлаштування не відбулось. Пам’ятаю, що «електричну» справу дуже любив, це в мене генетичне, – усміхається Роман. В мене дід був радіоелектроніком. Тому і я обрав професію електрика, потім вже була й вища освіта за спеціальністю «Електропривід та автоматика». Пам’ятаю величезну залізничну розв’язку та те, що ранок на коксохімі починався з вигуку дівчини з їдальні, яка обходила цехи та майстерні з кошиком біляшів та пиріжків і вигукувала «Біляші! Пиріжки!». Цікаві часи були. Але і зараз нам сумувати не доводиться. Часи складні, але це виклик, з яким ми всі, наша країна маємо впоратися».

Найтяжче народжується найцінніше

Зі 120 працівників цеху вловлювання 21 призвані до лав ЗСУ. На жаль, один з них загинув. Працівники цеху, як і чимало криворіжців, почали волонтерити, збирати на потрібну амуніцію, допомагати колегам на передовій. Й досі коксохіміки у вільний від роботи час допомагають хто чим може. Наприклад, вдома, в гаражах, в майстернях ремонтують автотехніку, донатять на ЗСУ. Навіть звичайна повсякденна робота на підприємстві, вважає начальник цеху, це теж будівництво шляху до Перемоги.

«Війна призвела до того, що ми стали більш свідомими. Так народжується нація, люди починають усвідомлювати свою приналежність. І це мене дуже радує, – говорить  Роман Каренов. – Насправді ми, кожен на своєму місці, можемо багато. Коли мої колеги поряд, то це додає впевненості, що ми з усім впораємося. Моя родина зараз поряд зі мною і це додає мені сил будувати плани на майбутнє, наприклад, поїхати всією родиною на відпочинок в Крим. Тож скорішої нам Перемоги. Так точно буде, це лише питання часу!»