Її професійний світ – цифри, точні розрахунки, вивірені до найменших дрібниць. А от справа, яка дає змогу розвантажитися, розправити крила і поринути у світ, де панує мистецтво – це створення виробів з епоксидної смоли. Знайомтесь – Анжела Шевченко, провідний економіст відділу промислового контролінгу, але зараз ми про її чарівний та магічний світ смоляних виробів.

Анжела прийшла в «АрселорМіттал Кривий Ріг» ще у 2003 році. Почала працювати бухгалтером, потім провідним економістом. Їй подобається її робота, яка пов’язана з контролем, розрахунками, цифрами. Вона вираховує виробничі витрати департаменту з виробництва чавуну та сталі, шукає найвигідніші варіанти для виробничників, прораховує економічний ефект. На роботі викладається на всі сто відсотків. Але будь-яка батарейка вимагає підзарядки. Для Анжели  Шевченко – це відпочинок за містом і творчість.

«Я закінчила художню школу вже у дорослому віці, тож це було моїм давнім, виваженим бажанням, – розповідає Анжела. – Але це певного роду академічна, традиційна освіта. А мені хотілося постійно чогось нового, розвиватися у нових творчих напрямках. Ось тоді я почала придивлятися до мистецтва виробів з епоксидної смоли. Це такий цікавий та захопливий світ! Зі смоли можна зробити все: картини, прикраси, годинники, свічники, вази і навіть меблі. Першим моїм виробом стала невелика картина. Працювати зі смолою нелегко і потребує вимог, ну, майже лабораторних. У мене вдома спеціально до цього відведена кімната. Там додаткове освітлення і майже операційна стерильність. Зараз з постійними відключеннями електроенергії у смоляній справі дуже нелегко. А так хочеться стільки усього зробити!».

Відомо, що епоксидка стала популярною в мистецтві не просто так. Її прозорість — це не випадковість, а результат хімічної інженерії. Цікаво, що якісна смола має коефіцієнт заломлення світла, близький до скла, тому вона створює ефект «замороженої миті» — ніби час зупинився всередині. Саме через це художники почали «консервувати» в ній квіти, комах, тканини, навіть старі листи. Сучасні техніки роботи з епоксидною смолою — це вже не просто «налив і чекаєш». Це цілий всесвіт стилів, експериментів і художніх напрямів, які інколи більше схожі на алхімію, ніж на хендмейд.

Анжела Шевченко робить новорічні іграшки, прикраси, картини. І кожен витвір – це своя історія.

«Мене колись попросила дівчина зробити для неї кулон у вигляді червоного серця, – говорить майстриня. – Але просто серце – не цікаво. І ось вже у цьому серці виросло дерево роду, з’явилися нові кольори, перлинки. Я часто роблю прикраси, з погляду на те, що це за людина і для кого вона замовила це. Ось зараз я «виношую»  виріб для захисника, рідні попросили для нього зробити щось на кшталт оберега. Він ще на стадії обдумування, бо має нести певну енергію».

З особливим задоволенням Анжела робить прикраси, брелоки та іграшки для дітей. В неї є її маленька постійна замовниця – онука Марійка.  Попри доволі складний процес виготовлення, в якому, до речі, важливу роль відіграє безпека (під час роботи зі смолою Анжела використовує усі засоби захисту (бо це ж хімічна речовина): респіратор, спеціальні рукавиці. Але ці години, коли майстриня чарує у своїй домашній «лабораторії» заспокоюють її, дарують радість та задоволення. Є у Анжели й творча мрія – взятися за великі картини, а потім і за меблі з епоксидки. Її здійснення відкладено до нашої перемоги. А вона точна буде, тож поки що Анжела опановує теоретичну частину  смоляної мрії, щоб одразу взятися за практику, як тільки пролунає «Перемога!».

Цікаво, що…

Перші епоксидні смоли з’явилися у 1930-х роках. Їх створювали не для декору, а для дуже «серйозних» задач у морській промисловості — смолу використовували для ремонту корпусів кораблів, бо вона не боїться води, в авіації — легка, міцна, стійка до температур, вона стала ідеальним матеріалом для деталей літаків, у космічній галузі — епоксидні композити використовували у перших космічних програмах.

Є цілий напрям мистецтва, де смолу використовують як спосіб зберегти історію. Наприклад: фрагменти старих будівель заливають у прозорі блоки, щоб показати текстуру каменю чи дерева, археологи іноді використовують епоксидні композити для стабілізації крихких артефактів, а музеї заливають у смолу старі документи або тканини, щоб вони не руйнувалися.

Найдивніші вироби зі смоли: епоксидні скрипки, які звучать інакше, але мають дуже чистий, «кришталевий» тембр, стільниці з ДНК, деякі художники заливають у смолу волосся, шерсть домашніх тварин або навіть фрагменти ДНК, створюючи персоналізовані артоб’єкти, епоксидні меблі з історією, наприклад, столики, зроблені з дерева, яке пролежало в річці 200 років. Адже смола дозволяє зберегти структуру, яка б інакше розсипалася.