Ця подія відбулася 9 січня 1936 року. Саме цього дня на новозбудованому коксохімічному виробництві були отримані перші тонни криворізького коксу.

Перші кроки

Разом з коксом отримали і перші його супутні компоненти: смолу та аміачну воду. Вони були необхідні для розвитку промисловості та народного господарства. І хоча офіційною датою народження Криворізького коксохімічного заводу є 2 серпня 1936 року, коли на державному рівні був підписаний «Акт прийомки Криворізького КХЗ у складі вуглепідготовчого, коксового та хімічного цехів», 9 січня 1936 року є надважливою датою в історії нашого підприємства – саме тоді коксохімічне виробництво Криворіжжя було введено в експлуатацію.

У своїй назві КХЗ мав номер 28, але він став третім коксохімічним виробництвом на півдні України.

Перший кокс вироблявся на перших коксових батареях №№ 1 і 2. За історичними даними, вони не були схожими на сучасні коксові батареї. Наприклад, КБ № 1 складалася з 61-ї печі системи коксування Беккер-Гіпрококс та 5 печей системи професора Грум-Гржимайло. Об’єм камер коксування складав 20 кубометрів, корисна висота – 4 метрів, завдовжки вони були понад 12 метрів, а завширшки – 407 метрів. Періоди коксування у двох батареях складали 16 годин.

За 20 діб після пуску КХЗ вийшов на проєктну потужність – 6 390 тонн коксу. З жовтня по грудень 1936 року на КХЗ були введені в експлуатацію сульфатне відділення з двома сатураторами (апаратами для насичення рідини вуглекислим газом), та бензольне відділення. Тож до списку супутньої продукції додалися ще й бензол та сульфат амонію.

«Чорний хліб» у степу

Давайте зазирнемо у часи початку будівництва КХЗ. Необхідність створення коксохімічного виробництва у Кривому Розі виникла у 1929 році разом із рішенням побудови тут металургійного заводу, адже чавун без коксу отримати неможливо. Кокс так і називали – «чорний хліб» металургії.

Цікавий факт – КХЗ став одним з перших коксохімічних заводів, який будувався за вітчизняним проєктом – ГІПРОКОКСа та під керівництвом тоді ще радянських спеціалістів. До цього коксохімзаводи зводилися лише за проєктами закордонних фірм, звичайно ж, під наглядом їхніх фахівців.

Як пише у своїй книзі ««Хліб» металургії» Володимир Бухтіяров, на початку 1930-х років величезне, тихе та поросле бур’янами місце на південно-східній околиці Кривого Рогу ожило. Степ ще не бачив такої великої кількості людей. Перш ніж будувати промислові майданчики, майбутні коксохіміки зводили тут житло, майстерні, складські бараки, прокладали залізничні шляхи. На це знадобилося два роки – 1932 та 1933-й.

У жовтні 1934 року бетонники бригади Рильського (імена першобудівників не збереглися) уклали перші кубометри бетону фундаментної плити коксової батареї № 1. У цій справі також брали участь столяри Телегіна, каменярі Щокіна, монтажники майстра Расторгуєва. Начальником будівництва був Куюмджи.  

Коксовиштовхувачі для нового КХЗ були привезені з Дніпровського коксохімзаводу, що у Кам’янському. Їх лише за п’ять діб демонтували звідти майстри бригади Ларина. На Криворізькому КХЗ коксовиштовхувачі були змонтовані за 18 днів.

Життя на будівельному майданчику кипіло. З кожним днем на будівництво приїжджало все більше людей. За історичними даними, з розвитком промисловості почала зростати чисельність населення міста. За переписом 1939 року в Кривому Розі проживав 197 621 мешканець.

Про подальші етапи будівництва Криворізького коксохімічного виробництва, людей, які його розвивали читайте у наших наступних публікаціях.