«Сонце сходить на заході» досягло Зеніту

Перший такий проєкт в Україні, десятки відвідувачів-глядачів, величезна увага до учасників, цікаві роботи, захопливі життєві історії та дивовижні історії створення незвичних шедеврів – про все це з урочистого відкриття виставки «Сонце сходить на заході», присвяченого 90-річчю нашого підприємства.

«Сонце сходить на заході» – мистецький проєкт для людей і про людей. Він був створений для вшанування ветеранів, які зробили чималий внесок у розбудову та розвиток нашого підприємства, країни, регіону, світу та розкриття їхнього творчого потенціалу, вміння дивувати і творити. Задля цього і була створена платформа для творчої взаємодії різних поколінь.

Проєкт ініційований та втілений в життя «АрселорМіттал Кривий Ріг» та Криворізьким Центром сучасної культури/KRCC. В ньому взяли участь ветерани та ветеранки праці «АрселорМіттал Кривий Ріг», художники та художниці: Анатолій Андржеєвський, Олена Джуріна, Настя Ех, Оксана Жарун, Ксенія Костянець.

Куратором виставки виступив Костянтин Дорошенко, критик, дослідник сучасного мистецтва, куратор мистецьких проєктів в Україні, США, Китаї, Киргизстані, Чорногорії. У цьому проєкті він ще виступив своєрідним провідником у світ мистецтва, розповідав відвідувачам виставки про ідею проєкту, його учасників, представляв їхні роботи.

«Недаремно цей проєкт отримав назву «Сонце сходить на заході». Це про зміну періодів життя людини, коли одні життєві завдання змінюються на інші. Наприклад, люди працюють, досягають певних результатів, а на пенсії у них починається Схід іншої «кар’єри», присвяченої собі, родині, захопленням тощо. У такому ритмі життя людина завжди знаходиться у коловороті подій, у своєму зеніті життя», – сказав на відкритті Анджей Випих, заступник генерального директора з персоналу, корпоративних комунікацій та питань євроінтеграції «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Як зазначила Катерина Левченко, засновниця Криворізького Центру сучасної культури/ KRCC: «Сонце сходить у будь-який час. І можливо на заході професійної практики можна відкрити для себе нову сторінку. Зараз її відкрили ветерани «АрселорМіттал Кривий Ріг». У співпраці із митцями та мисткинями Криворіжжя вони занурилися в атмосферу сучасного мистецтва. У своїх роботах вони поділилися з нами своїми особистими життєвими та виробничими історіями, які пов’язані з підприємством».

«Мільйони людей пов’язали своє життя з підприємством. До 90-річчя ми започаткували чимало проєктів, аби кожного дня нагадувати людям про цю прекрасну дату, про те, підприємство завжди допомагало і допомагатиме місту, Україні. Тут працюють найкращі люди. Я хочу подякувати нашим понад 3000 співробітників, які зараз захищають країну в лавах ЗСУ. На жаль, понад 200 героїв нашого підприємства вже загинуло або пропало безвісти. Але саме вони, саме їх подвиг, саме їхня жертва дає нам можливість жити тут, працювати та підтримувати економіку країни, допомагати державі та втілювати в життя подібні творчі проєкти для людей», – зазначив на відкритті Володимир Гайдаш, директор департаменту з корпоративних комунікацій ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Про печену картоплю, мультики та маски з коксу

Кожна з творчих локацій виставки, а їх було п’ять, мала свою ідею, своє втілення. Всі вони різні, але поєднані тим, що головними героями і творцями водночас в них виступали ветерани підприємства.

Наприклад, анімаційний фільм про робочі будні металургів за авторства Сергія Андреєва, Олени Джуріної, Володимира Зайця, Наталії Кришталь, Тетяни Непомнещої, Людмили Рашовець, Ганни Солонченко та Валентини Обухової. У своїй творчій роботі автори використали архівні кадри підприємства 30-х років, поєднавши їх з сучасною анімацією. До речі, озвучку цього ролика виконали самі ж ветерани.

«Взяти участь у такому захопливому, цікавому проєкті – це велика вдача для людей мистецтва, – говорить Олена Джуріна. – Якщо спочатку я бачила «великі очі» ветеранів, коли йшлося про анімацію. То за декілька зустрічей вони вже самі запропоновували сюжети, ускладнювали їх і добре розумілися на тому, як все робиться. Мені було легко співпрацювати з ними, а також надзвичайно весело, адже їх – не переслухати, і все таке цікаве (усміхається). Я багато взяла для себе від моїх нових колег. І, якщо чесно, хочу ще раз все повторити».

«Працювати з мисткинею Оленою Джуріною було цікаво усім нам, – ділиться враженнями ветеранка підприємства Ганна Солонченко. – Ми усі любимо мультики, але як створюється анімація ми й гадки не мали. Було цікаво і водночас страшно, здавалося, що це так складно робити. А виявилося все дуже просто і надзвичайно цікаво. Ми багато знімали, малювали, спілкувалися, досхочу насміялися! Було дуже класно!»

На другій локації – робота у стилі «артсаєнс». Три маски з кам’яновугільного коксу та епоксидної смоли, які виготовили мисткиня Оксана Жарун та ветеранка підприємства Наталія Кришталь, – цепаралель між сортуванням коксу за крупністю і ейджизмом, тобто дискримінацією людини за віком. Цікаво, що робота поєднала художній задум із науковими розробками коксохімії.

«Ми робили скульптурні об’єкти, а точніше, маски із коксу різної фракції та епоксидної смоли, а моделлю для них була я сама, – усміхаючись розповідає мисткиня Оксана Жарун. – Спочатку виготовили зліпок з альгінатної маси, а потім заклали його у суміш епоксидної смоли та коксу. Я і сама була у захваті від цього процесу, адже це був мій дебют. Маски я створювала з пані Наталією Кришталь, яка дуже мені у всьому допомагала. Звичайно, ми багато спілкувалися. Тільки чого варта одна її історія з життя – про картоплю запечену у сушарці лабораторії КХВ у 1970-х роках. Гадаю, що подібних історії у кожного ветерана вистачає».

«Я багато років працювала на коксохімічному виробництві, тож тема коксу – це моє. Щоб отримати сировину для масок я зверталася по допомогу до колег із КХВ. І нам допомогли з коксом різної фракції, – говорить ветеранка Наталія Кришталь. – Процес виготовлення масок був дуже цікавий. Взагалі для мене участь у цьому проєкті – це подія життя!»

Третя локація присвячена персонально ветеранці підприємства Тетяні Непомнещій. Біографія Тетяни надихнула мисткиню Настю Ех на створення цієї роботи. «До проєкту я навіть гадки не мала, що моє життя стане джерелом для творчості, – сказала Тетяна Непомнеща. – Це дуже приємно і водночас зворушливо. Моє щире «дякую» за це моїй, вже можна сказати рідній людині, Насті Ех. Ми дуже здружилися з нею. А ще її дід теж був працівником підприємства. Мене зараз багато питають щодо сукні під моїм фото. Настя просила платтячко ще «тих» часів. Я знайшла дві сукні родом з 1990-х. Одне я купила у Міжводному, інше у Кривому Розі».

Наступна локація – триптих, який розповідає про етапи виробництва чорної металургії від вибуху у кар’єрі до готової продукції. Авторами роботи стали: Ксенія Костянець, Ніна Голбан, Анастасія Грисько, Галина Денисенко, Алла Касьяненко.

«Для мене найрідніші підрозділи підприємства – прокат, де я починала працювати, та ГД, звідки я пішла на пенсію, – говорить ветеранка Галина Денисенко. – Про це і були мої колажі, адже я їх створила декілька. Я принесла багато фотографій моєї бригади, їх перезняли для того, щоб розрізати для колажу. Уявіть, ллється гарячий метал, а порід з ним – наша зміна. Мені дуже сподобалося, я навіть сама не знала, що здатна щось подібне творити власноруч. Дякую художникам за цікаву роботу та підтримку. За дні роботи ми стали з ними однією сім’єю».

«Спочатку цей проєкт був викликом для мене, а зараз він є основою моєї діяльності. Робота у проєкті завершилася, але я хочу продовження, – сказала Ксенія Костянець, мисткиня-колажистка. – Мені дуже сподобалося спілкуватися з ветеранами, поважний вік яких, я скажу, абсолютно не відчувався. Це люди з гумором, кмітливістю, завзятістю, жагою до життя. Як же у нас було весело під час роботи! Я просто заряджалася їхньою енергією! Я навчала ветеранів робити колажі, а вони розповідали мені свої цікаві життєві історії. Ми дуже зблизилися за час роботи».

Участь у проєкті також взяв наш колега Анатолій Андржеєвський, менеджер, інженер автор книжок та художник. Разом із ветеранами підприємства Валерієм Коротченко, Вірою Кузьменко, Людмилою Рашавець та Раїсою Рудчик він представив роботу «Сонце Кривбасу».

«Брати участь у цьому проєкті для мене було цікаво й приємно, адже я працюю в «АрселорМіттал Кривий Ріг», – сказав Анатолій Андржиєвський. – Ми представили бриколаж – роботу з різних матеріалів. Сонце Кривбасу – воно велике, як наше місто, спекотне, як наше літо і як наша сталь. Але воно не було б таким яскравим, якби не люди. Саме люди рухають на підприємстві усі процеси. Тому у картині так багато фотографій наших працівників. А ще – серветок та прикрас, зроблених руками наших талановитий майстрів та майстринь».

«Я у захват від побаченого, навіть не думала, що таке можуть зробити мої колеги по підприємству, – ділиться враженнями відвідувачка виставки Тетяна Щербіна. – Цей проєкт – це щось неймовірне, такого у нас ніколи не було. Я ще раз зрозуміла, що зараз все змінюється, і ставлення до ветеранів також. Раніше як було, формальна зустріч, чай-кава. А тут тобі – залученість до мистецтва, та ще й багато позитивних емоцій. Мені дуже приємно все це бачити і відчувати. Я тепер добре розумію, чому проєкт має назву «Сонце сходить на заході».