Рятівний «патруль»
Нещодавно своє професійне свято відзначили працівники швидкої допомоги. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» у найкритичніші моменти на допомогу людям поспішають медики здоровпунктів медичного центру підприємства разом зі своїми помічниками – водіями автомобілів «швидких» автотранспортного управління. Про залаштунки буднів медичних рятівних «патрулів» ми розкажемо на прикладі двох бригад здоровпунктів – «Центрального» МВ та СПЦ-2.
Відлік часу – по хвилинах
Автомобіль з червоним хрестом та емблемою «АрселорМіттал» мчить дорогами підприємства, швидко долаючи міст. Уявіть, що міст це символічна відстань від людського життя до смерті. І все залежить від того, чи дозволять медики постраждалому перетнути цей міст. А на порятунок у них є лічені хвилини.
«День на день не приходиться. Буває, коли викликів зовсім немає, а трапляється… Такі виклики зазвичай починаються однаково – дзвінок: «Терміново виїжджайте», «Допоможіть»! А далі все по секундах. У нас завжди напоготові медичні кейси з усім необхідним, у «швидкій» все по поличках – ідеальний порядок. Це необхідність, адже в екстрених ситуаціях ми майже з заплющеними очима маємо швидко знайти потрібне, щоб врятувати людину та вчасно довезти її до лікарні. А випадки бувають різними, від «людині погано», з підозрою на підвищений тиск або серцевий напад, «голова запаморочилася», до допомоги через «прильоти». Для нас це завжди чималий стрес, до такого звикнути просто неможливо, та й не треба», – говорить медсестра Центрального здоровпункту МВ Надія Подорець.
Надія має вже чималий досвід роботи медиком – 29 років. По закінченню Криворізького медичного тоді ще училища, майстерності у професії вона набувала у залізничній, першій міській лікарнях. А з відкриттям санаторію-профілакторію «Роднічок», що колись належав НКГЗК, перейшла туди. Потім дорога привела її до здоровпунктів автотранспортного цеху, мартенівського, конвертерного, а згодом і сюди – до «Центрального» МВ.
За роки роботи тут Надія вже добре вивчила географію підприємства, жартує, що немає жодного цеху, де б вона не була. Та справжній знавець промислових доріг її колега – водій АТУ Сергій Царенко, за кермом автомобіля швидкої допомоги він вже 25 років.
«Загальний водійський стаж у мене набагато більший, починав з вантажних машин, керував і великовантажними. А зараз моя робота – разом з медиками підприємства допомагати людям, адже я не просто водій, я їхній помічник, – зазначає Сергій Царенко. – Я не тільки швидко та безпечно довезу хворого або постраждалого до лікарні, а й буду корисний медикам – принесу, що потрібно, допоможу надати першу допомогу, адже ми проходили спеціальну медичну підготовку. Якщо людині стане зле, якщо вона впала та забилася, а поряд не буде медика, я не розгублюся, допоможу, бо маю відповідні навички».
«Дівчача» бригада
«Працювати в команді, відчувати, що ти не один – це про нас. Якщо хтось думає, що ми у різних здоровпунктах підприємства працюємо самі по собі – це не так. Між собою ми завжди на зв’язку, консультуємося одна з одною, обмінюємося інформацією, допомагаємо. Таке професійне єднання я відчула одразу, коли тільки прийшла працювати до служби здоровпунктів підприємства, а тут я лише пів року. Наш здоровпункт розташований у серці «прокатного світу», хоча, звісно, ми стежимо за здоров’ям не лише прокатників, а й представників інших професій, – у розмову вступає фельдшерка здоровпункту СПЦ № 2 Єлизавета Жуковська.
Єлизавета з дитинства мріяла стати медиком. Професію набула у Криворізькому медичному коледжі, і робітнича стежка одразу привела її до служби здоровпунктів «АрселорМіттал Кривий Ріг». Спочатку вона тут стажувалася, а зараз вже працює повноцінно.
Та з першого дня роботи, з першого свого самостійного виїзду на виклик до СПЦ № 1 Єлизавета зрозуміла, наскільки її робота особлива та важлива – тут велике та складне підприємство, працює багато людей, є свої правила та традиції, особливе ставлення до охорони праці, яке стосується усіх без винятку. Все це велика відповідальність і під час роботи у здоровпункті, і під час виїздів до цехів.
На виклики Єлизавета виїжджає разом зі своєю напарницею – водійкою автомобіля швидкої допомоги Тетяна Рудько.
«У нас у здоровпункті СПЦ № 2 виникла справжня «дівчача бригада», а це й добре, бо ми разом багато чого можемо. Я і сама маю медичні навички, адже теж колись навчалася у нашому медичному коледжі. Зараз планую продовжити медичну освіту, щоб стати парамедиком та вже професійно допомагати людям», – говорить Тетяна Рудько.
Зараз жінкою за кермом вже нікого не здивуєш, але водійка «швидкої» завжди викликає увагу. Втім, за півтора року роботи на підприємстві Тетяна вже до цього звикла. Вона дуже любить керувати автомобілем, їй подобається дорога, вітер з вікна, картинки, що змінюються за склом. Та бути водійкою швидкої – це особлива робота. Тут треба довезти постраждалого не просто швидко, а вчасно, безпечно, бути на постійному зв’язку з фельдшером та допомагати у всьому.
«Навіть поза роботою, коли ми їдемо з чоловіком і бачимо ДТП, або людині стало погано, ми зупиняємося і я поспішаю на допомогу, – продовжує Тетяна. – Поки їде вже міська швидка, я можу і штучне дихання зробити, кров зупинити, привести людину до тями та взагалі підтримати її життєдіяльність до приїзду медиків. Знаєте, бути у медичній бригаді, ким би ти там не працював, медиком або водієм, все це покладає на нас особливу відповідальність. Ми справжній рятівний «патруль», який вчасно приїде та врятує життя».
