У фасонно-сталеливарному цеху Ливарно-механічного заводу облаштували Алею пам’яті загиблим працівникам, які встали на захист України.

Вздовж алеї, яка веде  до АПК ФСЛЦ та промбудівель вишикувалися фото справжніх героїв-захисників, які працювали в цеху і стали на захист країни у важкий час. У мирному житті вони були газорізальниками, модельниками дерев’яних моделей, обрубувачами, формувальниками ручного формування, вибивальниками відливок, а коли біда прийшла в Україну стали на її захист без вагань. На жаль, додому вони повернулися вже на щиті: Микола Бешаров, Олександр Андрейченко, Іван Гребенюк, Леонід Кабаков. Павло Муравйов, Олександр, Локтєв, Іван Лічний. Тепер ця вічна зміна зустрічає кожного, хто проходить прохідну і прямує до цеху.

«Це була спільна ідея, спільна ініціатива, яку підтримав начальник цеху Денис Коптєв, – розповідає старший майстер модельної дільниці ФСЛЦ Олена Вавренюк. – Ми це все зробили власноруч, адже це найменше, що ми можемо зробити для наших загиблих героїв. Кожен з них для нас безцінний, це непоправна втрата. Як, наприклад, Іван Гребенюк. Він був людиною-«запальничкою» –  яскравий, емоційний, щирий, відкритий та добрий. Він з тих людей, яким можна зателефонувати вночі та попросити допомоги, і він прилетить, примчить, допоможе. Завжди з усмішкою, знайде тепле слово для кожного – таким ми його запам’ятаємо».

У 2022 році до цеху прийшов Микола Бішаров. За короткий час він встиг зарекомендувати себе перспективним та старанним працівником. Про нього казали «майбутнє цеху». Микола хотів працювати якісно, і йому можна було довірити найскладніші завдання. Серед найкращих тут, він і на фронті був серед найсміливіших. На жаль, саме таких героїв у першу чергу і забирає війна.

«Понад рік він працював поряд з нами Олександр, але в цеху вже встигли полюбити його за добре серце, відкритість та працьовитість, – так говорить старший майстер ФСЛЦ Євген Кайко про Олександра Андрейченка. – Одразу було помітно, що він хоче розвиватися у професії, що це надійна та відповідальна людина. Його цінували і поважали у колективі».

Леонід Кабаков працював формувальником ручного формування.Вінприєднався до колективу ФСЛЦ незадовго до початку повномасштабного вторгнення. З перших днів його роботи у цеху було помітно, що Леонід  вміє і хоче працювати за цією професією формувальника. Колеги говорять, що Леонід був доброю, щирою, відкритою людиною. Герой загинув поблизу Берхівки у Донецькій області.

Людина-вогник, який завжди, навіть попри важку зміну, всіх зустрічав усмішкою, – таким запам’ятали Павла Муравйова колеги.  Він і допоможе, і порадить, і підтримає. Павло любив свою роботу, був асом на ділянці, яка була фактично відпускною точкою цеху. Продукція, яка виходила з його рук, була завжди найвищої якості. Він міг не піти на фронт, але зробив це за особистим переконанням.

Олександр Локтєв був спортсменом, захоплювався велоспортом, із задоволенням ходив у походи рідною Україною. Справедливий, принциповий, міцний духом. Понад 20 років відпрацював він у цеху землеробом  та  вогнетривником.

На жаль, цю алею скоро поповнить ще одне фото героя. Газорізальник Іван Лічний загинув 18 червня 2025 року в бою поблизу населеного села Липці Харківської області. На фронті він був сержантом, командиром взводу оперативного призначення військової частини Нацгвардії України.

Про кожного з цих героїв з алеї слави пам’ятають все до дрібниць. Кожна розповідь сповнена одночасно гордістю і безмежними болем та тугою. Сьогодні найголовніша мрія кожного у цеху – це щоб ця алея не розросталася, щоб всі захисники повернулися додому живими та з Перемогою. І хай саме ця мрія здійсниться якнайшвидше!