Сьогодні 57 працівників коксового цеху № 1 захищають країну від ворога. Їхню роботу підхопили колеги. Наприклад, дверевий Руслан Качур сів за кермо коксовиштовхувача.

Руслан працює в коксовому цеху № 1 чотири роки. Амбітному хлопцю хотілося будувати кар’єру, тому одразу вирішив не зупинятися на посаді дверевого. І ось зараз, коли виникла така необхідність, Руслан із готовністю замінив мобілізованого машиніста коксових машин.

В перший день війни Руслан їхав електричкою на робочу зміну. Там і почув про початок бойових дій. По закінченню зміни хлопець звернувся до військкомату, але його залишили на трудовому фронті.

Руслан розповідає, що всі в цеху хочуть, аби хлопці на передовій були впевнені: на їхніх робочих місцях все в нормі. І після Перемоги зустрічатимуть їх не лише колеги, а й відновлене та вдосконалене обладнання. Зараз всі в КЦ-1 без зайвих умовлянь, працюють і за себе, і за кожного захисника з цеху. Ось таке робоче волонтерство практикують в цеху.

«Коксові батареї №№ 3, 4, 5, 6 все ще на гарячій консервації. Це додаткова можливість для коксохіміків виконати ревізію пічного господарства, – розповідає заступник начальника КЦ-1 Олексій Маренич. – Наразі ми чистимо дренажні канави, проводимо техогляд коксових машин, фактично вручну перебираємо кожну деталь, вичищаємо найважчі для доступу куточки. Кожні робочі руки у нас на особливому рахунку. Руслан Качур – один з тих, хто встигає не лише впоратися зі своїми обов’язками, а ще й навчатися новому. Він має і бажання, і здібності».

«У вільний час я вирушаю на блокпости, щоб поповнювати хлопцям харчові та майнові запаси, – розповідає Руслан. – До свого «бойового підрозділу» й тещу підключив. ЇЇ консервація іде «на ура». А з колегами-коксохіміками одностайно вирішили: місячний запас води, який підприємство видає для КЦ-1, привезли на блокпост. Хлопцям це потрібніше, їм за водою ніколи бігати. Допомагаємо і з пошиттям плитоносок для захисників. Нехай знають, що в них у рідному місті теж є захисники та помічники!»