14 вересня 2022 року Кривий Ріг опинився на межі величезної катастрофи. Шість рашистських ракет, серед яких сумнозвісні «кинджали» та «іскандери», були спрямовані в дамбу Карачунівського водосховища. В наслідок влучань був зруйнований шлюз, і вода шаленим потоком хлинула з водосховища. Ключову роль у порятунку міста відіграли «АрселорМіттал Кривий Ріг» та «Ливарно-механічний завод».

Рівень води в Інгульці протягом лічених годин піднявся на два метри. Це спричинило підтоплення 112 приватних будинків. Почалася часткова евакуація населення. Вода прибувала. Рятувальники робили все можливе, щоб її відкачати. А у бік дамби помчали вантажівки з щебенем, піском та іншими матеріалами, які мали б зупинити воду. Як розповів заступник директора транспортного департаменту Андрій Кіндрат, серед тих, хто намагався засипати зруйнований шлюз, перегородивши шлях водній стихії, були й наші працівники.

«Великовантажними самоскидами, які підвозили гірські породи до пошкодженої дамби, керували й водії нашого автотранспортного управління. Максим Гутарєв з колегами робили ходка за ходкою, – згадує Андрій Кіндрат. – А наші бульдозеристи Олександр Школяренко, Євген Великий, Юрій Лютенко невтомно працювали над тим, щоб величезні масиви порід сформувати у надійну греблю, яка могла б зупинити потік. Завдяки їхній майстерності та самовідданості всіх, хто працював тоді на ліквідації надзвичайної ситуації, вода почала втрачати свою силу».

15 вересня вода у річці почала спадати. Але було зрозуміло, що якщо не відновити затвори (шандори) враженого ракетами шлюзу, то гребля довго не витримає. Бо саме шандори створювали той каркас, той непрохідний бар’єр, який тримав стихію у покорі, регулюючи рівень води у водосховищі й річці Інгулець. І відновити шандори необхідно було за лічені дні. Інакше – біда.

«Наступного дня після «прильотів» ми отримали завдання виготовити шандори якомога швидше – не більш ніж за тиждень, – розповідає заступник директора ЛМЗ з виробництва Сергій Жеватченко. – Зважаючи на габарити виробів, складність конструкції, відсутність детальних креслень, іншої технічної документації, а також достатньої кількості матеріалів на складах, це здавалося малоймовірним. Виготовити за кілька днів 90 тонн нетипових для нас металоконструкцій – це надскладне завдання. Але ми мали це зробити, мали встигнути заради рідного міста, яке опинилося під величезною загрозою».

Необхідно було виготовити два шандора. Кожен з них складається з п’яти елементів по майже дванадцять з половиною метрів завширшки. А при встановленні всіх п’яти елементів, один поверх одного, мав утворитися непрохідний бар’єр для води висотою більш ніж шість метрів. І спочатку треба було виготовити детальні креслення. За це взявся конструкторський відділ ЛМЗ на чолі з головним конструктором Миколою Нікіфоровим.

«На виготовлення креслень нам дали три дні. Термін максимально стислий. Добре хоч знайшлися загальні креслення 1954 року, де були вказані хоча б габарити. Тож нам не довелося пірнати під воду та вимірювати розміри, – усміхається Микола Нікіфоров. – До роботи залучили всіх. Кожен отримав свій фронт робіт. Як тільки була готова певна частина креслень, ми зразу ж передавали її в цехи, щоб невідкладно почати виготовлення шандорів. Серед першочергового – визначилися з тим, скільки і якого металопрокату нам потрібно: листа, швелера, кутника тощо. Щось було на наших складах. Багато що постачальникам довелося терміново шукати по всій Україні. Я був на цілодобовому зв’язку з цехами та механіками самої греблі. Дякуючи самовідданій праці Олексія Усача, Людмили Кадченко, Андрія Тимофєєва, Володимира Тищенка, Євгена Калабіна та інших наших конструкторів ми впоралися. Навіть коли всі креслення були готові, зв’язок з цехами та замовником не переривався».

Габаритні вироби виготовлялися цехом металоконструкцій. Заступник начальника ЦМК з виробництва Роман Удод розповів, що термінове виготовлення гідрозатворів для дамби стало виробничим пріоритетом № 1 для цеху.

«Коли люди дізналися, що це за вироби і для чого ми їх виготовляємо, вони готові були працювати стільки потрібно, – говорить Роман Удод. – Графік цеху перебудували, працювали цілодобово. І від жодного я не почув реплік на кшталт: «А чого я, а чого в нічну, а чого додатково працювати». Люди згуртувалися навколо життєвої мети. І металоконструкції зростали з неймовірною швидкістю. Самовіддано працювали Дмитро Бугаєв, Олександр Заболотний, Руслан Лазоренко, Ігор Струц, Олександр Кулік, Олександр Григор’єв, Олександр Тинок та багато інших. Дякую кожному за розуміння та сумлінну працю».

На греблі елементи затворів накладаються один поверх одного, перегороджуючи шлях воді, такий своєрідний  гігантський «Lego». А для того, щоб вода не протікала між ними, на стиках треба прикріпити ущільнювачі. В даній ситуації ущільнювачами виявилися дерев’яні бруси. Брус лягає на брус, щілина швидко замулюється і стик стає майже герметичним. Бруси виготовили зі звичайнісіньких залізничних шпал на модельній дільниці фасонночавуноливарного цеху ЛМЗ. А отвори у металоконструкціях та самих брусах для болтових кріплень зробили працівники ремонтно-механічного цеху № 2.

«Зважаючи на габарити виробів та товщину матеріалів, ми свердлили отвори на дільниці унікальних станків, – пояснює начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Ці непрості роботи виконали токарі, які керують горизонтально-розточувальними верстатами: Андрій Балацький, Євген Жмур, Максим Бреус, Сергій Домашенко та інші. А ще наш цех виготовляв ролики, які направляють і утримують шандори. Їх виточили за допомогою верстатів з числовим програмним управлінням, якими, керували Наталя Луценко та Оксана Петренко. Всі спрацювали швидко та якісно».

Стропи для переміщення та монтажу металоконструкцій виготовили працівники центрального департаменту з утримання та ремонтів. Складання деталей у конструкції виконали працівники ЦМК разом із колегами з ремонтно-механічного цеху № 1 та центрального департаменту з утримання та ремонтів. Працювали цілодобово. Керував складальними роботами начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний.

«Зважаючи на те, що ми до того часу подібні вироби не виготовляли і на рекордно стислі терміни, завдання було складним, – каже Євгеній Гречаний. – Ми працювали єдиною командою з іншими цехами. Було важко, але й цікаво. То був виклик, з яким ми впоралися. Серед працівників свого цеху я хочу виділити Олега Кернера, Віктора Главного, Олександра Гришу, Владислава Колеко, В’ячеслава Пирога, Ігоря Сердюка, Ігоря Афанасьєва та інших фахівців ремонтно-складальної дільниці».

І от всі компоненти шандорів готові. Але як же доправити 10 дванадцятиметрових «залізяк» на Карачуни? За це взялися працівники нашого автотранспортного управління. До ЦМК підігнали автомобілі-довгоміри, ювелірно поклали вироби на платформи вантажівок, закріпили і повезли. І так кілька разів, поки всі не перевезли на місце. Це завдання довірили найкращим – досвідченим водіям Віталію Аббасову та Анатолію Омельченку. А як же встановити ці вироби один поверх одного у шлюзі? Адже кожен з них – це майже 10 тонн.

На машиніста автокрана АТУ Сергія Марченка чекала нетривіальна робота. Хоча зі своїм потужним та маневровим краном «Liebherr» він виконав багато унікальних робіт для підприємства, для міста, для України. Завдяки точним рухам Сергія, компоненти шандорів чітко потрапляють у пази в залізобетонних стінах шлюзу. І ось останній елемент став на місце. Шлях воді перекрито! Місто врятовано!