Персонал. Вакансії. Можливості заробити. Робота за умов стресу. Це теми, які зараз хвилюють, мабуть, кожного працівника нашого підприємства. Співрозмовник «Металурга» – заступник генерального директора з персоналу, корпоративних комунікацій та питань євроінтеграції «АрселорМіттал Кривий Ріг» Анджей Випих.

– Пане Анджею, є таке прислів’я «не можна двічі увійти в одну річку». Але ви його спростували, вдруге приєднавшись до «АрселорМіттал Кривий Ріг». Скажіть, що ви відчули, коли отримали пропозицію сюди повернутись?

– Так, важко увійти в одну річку двічі. Але в мене це вийшло. Коли мені запропонували знову працювати тут, я вже був на пенсії. Як мені пояснили друзі, я маю допомогти їм виконати деякі цілі. І я ухвалив це рішення з повною відповідальністю. Тому що я вже тут працював і знаю людей. І я поважаю Україну, що стало також одним із приводів, чому я погодився.

– В інтернеті багато коментарів, що якщо Випих повернувся, то це означає, що буде багато скорочень. Люди пов’язують ваше прізвище із цим. Як ви це прокоментуєте?

– Так, 8 років тому, коли я сюди приїхав, мені доручили провести реорганізацію. Не скорочувати людей, а провести реорганізацію. Реорганізація означає у тому числі побудову системи підрядників та наших дочірніх компаній. Наприклад, візьмемо «Стіл Сервіс». Можна сказати, це результат нашої роботи кілька років тому. І, як свідчить історія, ця дочірня компанія існує сьогодні і працює краще, ніж раніше. Тож я приїхав не для того, щоб скорочувати людей.

– Наразі через війну іноземці досить критично ставляться до пропозицій працювати в Україні. Чи були у вас сумніви, коли ви ухвалювали це рішення?

– Скажу так: людина, яка нічого не боїться, божевільна. Я теж боявся їхати сюди. Але це не означає, що якщо людина боїться, вона не може щось зробити. Я знаю, що багато ваших друзів, чоловіків, дружин зараз у армії. Чому ж я, людина, яка добре знає історію і знає, ким є ці рашисти, маю боятися? Своїм рішенням приїхати сюди я теж борюся з ними і знаю, що якщо ми не допомагатимемо Україні, то всі країни опиняться у такій самій ситуації. Я боявся. І моя дружина також боялася. Але вона погодилася, щоб я приїхав сюди. Це свідчить, що поляки дуже добре розуміють ситуацію. Ми теж віримо, що буде Перемога та Україна виграє цю війну.

– У вас зараз досить широке поле діяльності: HR, комунікації, євроінтеграція. На чому найбільше зосередите свою увагу?

– Мій досвід каже, що все вирішує персонал, HR. Чому? Тому що персонал – це взаємини між людьми, те, як люди ставляться одне до одного. Якщо є добрі стосунки між людьми, тоді ми можемо досягти успіху як команда. І тому для мене найважливіше: побудувати добрі стосунки між усіма робітниками, між усіма групами, командами тут, усередині цього підприємства.

Але, з іншого боку, те, що я зараз з вами розмовляю, показує, що комунікація також дуже важлива. Якщо не буде правильної комунікації, то не буде добрих взаємин. Це не означає, що всі повинні мене любити чи поважати та думати, як я. Кожен має право думати так, як хоче. Але через комунікацію я мушу людям показати реальну ситуацію. Їхнє право потім робити оцінку, приймати рішення, які будуть добрими для них, і приймати їх з повною відповідальністю, тому що вони вплинуть і на компанію.

– Багато хто, побачивши слово «євроінтеграція», замислиться, що це означає? І як стосується наших працівників? Як зв’язати Кривий Ріг та Європу. Можете пояснити, які ваші цілі у цьому напрямку?

– Вісім років тому я мав зустріч в одному з університетів тут, у Кривому Розі. Хтось мене запитав: «Коли ми будемо в Європі?» Я йому відповів: «Ви вже в Європі!». Є лише питання, як потрібно в цій Європі поводитися, як жити? Це і є євроінтеграція.

У травні, коли я приїхав сюди вперше, багато людей теж питали мене, що означатиме євроінтеграція. Я їм казав тоді і говорю тепер, що євроінтеграція означає зміни у законах України, зміни у структурі держави та боротьбу з корупцією. Це такі три головні напрямки. І те, що я казав, тепер офіційно підтверджує українська держава.

І таке було запитання: «Коли ми будемо в Європейському Союзі?» Я відповів: «Ви вже в Європейському Союзі!». Тому що Європейський Союз вам допомагає, нам усім допомагає. Але щоб отримати свідоцтво офіційно на папері про те, що Україна увійшла до ЄС, треба виконати певні умови. І до цього всі мають бути готові. Боротьба з корупцією – це внутрішнє завдання України. Як це робити, не говоритиму, не хочу повчати. Про це маємо думати тут, в Україні. Я хочу сказати про закони. Багато законів треба змінити. Наприклад, подивимося, на основі яких законів ми працюємо. Кодекс про працю написано у 1971–1973 роках. І постає питання: якщо ми тепер ведемо боротьбу з усіма комуністичними знаками, то чому ми спочатку не починаємо із законів? Вони застаріли та не дозволяють Україні повноцінно боротися з корупцією та також здійснити багато реформ, які необхідні. Я про це говорив із професіоналами з України та сподіваюся, що скоро ці закони зміняться. Також думаю, що спільна робота з профспілками нам допоможе, бо бачу, що профспілкові організації тут також підтримують цю кампанію. Завдяки цій підтримці ми можемо досягти успіху. Може, не все ми встигнемо під час моєї роботи тут, але я за цим стежитиму потім із польських газет.

– Не секрет, що зараз однією з критичних тем на підприємстві є персонал. Дуже багато наших працівників мобілізовано, їх майже 3 тисячі. В результаті виникла певна кількість вакансій. Через знижене виробництво частина персоналу все ще перебуває на простої, отримує 2/3 окладу і в силу якихось своїх причин не поспішає отримувати нову професію і скористатися пропозицією закрити вакансії. З початку війни підприємство робило і робить усе, щоб зберегти колектив. Яка ситуація з кадрами зараз і що ми робимо для заповнення вакансій?

– Хороше питання. Кілька тижнів тому ми проаналізували ситуацію з людьми, які перебувають на простої, та з людьми, які тепер працюють. Ми використали приклад інших країн, де такий аналіз уже робився і показав, скільки людей необхідно для мінімального виробництва, та скільки для повного. Аналіз нам показав, що багатьом людям із простою треба вийти на роботу, але на іншу професію. Така можливість є.

Мобілізація, яка продовжується в Україні, не дозволяє нам отримати з ринку людей необхідних професій. Три тисячі людей перебувають в армії, і ми не знаємо, коли вони повернуться. А якщо повернуться, то ми не знаємо, чи готові вони працювати тут далі. Тому ми вживаємо інших заходів, пропонуємо нашим працівникам перенавчання на іншу професію. У всьому світі вважається нормальним, коли людина володіє не тільки однією професією, а двома чи трьома. Ці три професії дозволяють компанії працювати гнучкіше в кризових ситуаціях або, як в Україні, коли війна.

Досвід роботи в умовах війни, керівництво такою великою компанією – чесно, в Європі я не знаю компанії, яка б могла пройти через таку ситуацію. Це торкається кожного, хто тут працює. І реорганізація, пропозиція здобути іншу професію, перенавчання, яке іноді триває 6 місяців, дозволить нам усім у майбутньому бути гнучкішими і, що дуже важливо, ефективнішими на ринку. Бо коли ми почнемо працювати у мирний час, то сюди прийдуть великі кошти на відновлення України. Тому що рашисти багато зруйнували. І нам потрібно буде працювати на повну потужність. Зробити ми це зможемо лише завдяки підтримці людей, які матимуть дві-три професії. Нині ми працюємо над цим. Зустрічаємось із керівниками, керівники в цехах теж розмовляють із людьми. Сподіваюся, скоро люди отримають більше інформації на цю тему.

– Здорові стосунки між працівником та роботодавцем – які вони, на вашу думку?

– Я можу порівняти те, що було вісім років тому, і тепер. Я бачу все більше взаємодії між керівником та підлеглими. Нині цей завод працює як одна команда. Хоча, звісно, завжди можна знайти приклади, що це не завжди так. Але зараз я на 99% упевнений, що люди, які тут працюють – і робітники, і керівники працюють разом. Усі знають, якщо ми не працюватимемо разом, це підприємство впаде. А якщо воно впаде, то роботу втратять не лише 20 тисяч людей, а й сім’ї, підрядники та інші компанії. І буде втратою і для України. Тож наша мета – не допустити цього. Тому що іншого такого підприємства в Україні немає.

– Досить часто люди не просуваються кар’єрою через власні страхи, навіть якщо це принесе їм великі матеріальні можливості. Вони бояться відповідальності. Як ви вважаєте, чому?

– Я не здивований. Я теж боявся їхати сюди, адже не знав, які зараз взаємини у цій компанії. Але тепер я тут, розмовляю з людьми, веду переговори з профспілками, беру участь у багатьох заходах і бачу, як Україна та її люди поводяться.

Люди бояться брати на себе відповідальність, бо не знають, як це треба робити. Я також не знаю. Я користуюсь тим досвідом, який здобув в інших компаніях під час криз. Адже відповідальність – це не те, із чим людина народилася. Ми працюємо над тим, щоб зберегти колектив під час війни, ми пропонуємо людям бути майстром, керівником – і вони мають можливість спробувати. Ніхто інший за них цього не зробити не зможемо. Якщо ж, отримавши пропозицію, вони відмовляються, то таким чином втрачають право критикувати в майбутньому щось. Потрібно розуміти, що той, хто вам пропонує підвищення, довіряє вам. Це не означає, що, пропонуючи роль керівника людині, ми не несемо за неї відповідальність. Якщо я пропоную людині стати директором, то я також відповідаю за це перед моїми керівниками. Це означає, що я цій людині довіряю. І лише двостороння довіра дозволяє досягти успіху. Якщо не буде довіри, не буде успіху. Головне – не треба боятися. Плюс пропозиція робиться на основі оцінки цієї людини не тільки моєї як директора, а й її друзів. Адже ми радимося і з його колегами, чи він готовий працювати на новій позиції чи ні. Отже, пропозиція просунутися в кар’єрі означає, що людину поважають і її друзі.

– Наразі підприємство (як і всі в Україні) працює у безпрецедентних умовах – виробничники, енергетики, ремонтники, допоміжні служби. Які виклики стоять перед HR в цей час?

– Важке питання. Ми зіткнулися з безліччю проблем і маємо це пояснювати людям. Ось, наприклад, візьмемо Телеграм. Я ніколи раніше там нічого не читав. Але почав читати. Багато пліток. Багато критики. І мені це якоюсь мірою сподобалося. Чому? Там є багато критичної інформації, багато зауважень – і це треба використовувати. Люди пишуть, мають вони рацію чи ні, пишуть вони брехню чи ні – це інше питання. Наше завдання – розглянути і виявити, що правда, а що ні. Це допомагає відчути, що важливо для людей.

Для компанії я знаю, що зараз найважливіше. Наразі компанія не отримує прибуток. Працює, але прибутку немає. Близько 200 мільйонів доларів мінусу. І наша корпорація допомагає нам у тому, щоб ми й надалі платили людям, щоби могли їх утримувати. Ці гроші не падають із неба. Це можливо завдяки нашій корпорації. Моє основне завдання – пояснити це людям. Якщо хтось каже, «ми ж усе виробляємо, нам потрібна більша зарплата, більша премія, ми виконали план». Я завжди повторюю: ми тримаємо виробництво на основі потреб воєнного часу. Нічого більше. Ми виконуватимемо план, коли буде мир. Сьогодні ми працюємо та робимо те, що можемо. Якби ми працювали сьогодні на 100 відсотків, то як би ми весь цей метал везли і куди? Неможливо зерно вивезти, що вже казати про метал. Потрібно це все розуміти. І моє завдання – пояснювати людям, у чому проблема, в якій ми знаходимося ситуації.

– Сьогодні, на жаль, постійним супутником і в роботі, і в житті на сьогоднішній день є стрес. Як тримати ситуацію під контролем? Що можете порадити? Як особисто ви боретеся зі стресами?

– Можу поділитись моїм досвідом. Брак стресу – це теж погано. Потрібно завжди мати трохи стресу. Люди, котрі працюють на таких посадах, як я, мають цього стресу більше. Але треба навчитися, як з ним поводитися. Як робити вправи, як відпочивати, брати відпустку. Не можна допускати того, щоб нерви вбили людину зсередини. І треба стежити за здоров’ям. Це означає, що, незважаючи на роботу, необхідно знайти час на спортивні заняття, час для сім’ї. Сім’я – це номер один. Люди у цій компанії не працюють заради роботи. Це не гра. Люди працюють заради сім’ї, щоб були кошти, які дозволять їм усім жити. Завдяки тому, що я навчився правильно реагувати на стрес, я більш-менш нормально пройшов ці перші роки без роботи, коли вийшов на пенсію.

Робота може приносити не тільки насолоду, вона допомагає знаходити нам друзів. Це також дуже важливо! Щоб на робочому місці ми були оточені друзями. Друзі нам завжди допомагатимуть., з ними легше працювати, менше стресу. А якщо щось трапиться погане, то друзі допоможуть. А якщо робота – це лише обов’язки, то краще таку роботу міняти чи міняти професію. На цьому підприємстві люди пишаються тим, що батько, мати, дідусь працювали тут. Вони пов’язані із цим заводом історією. Багато сімей віддавали своє професійне життя, щоб цей завод працював. І нам треба це підтримувати далі. Люди, з якими я зараз працюю, це хороша команда. І поки це так – буде й успіх.

– Наразі ви можете звернутися до кожного працівника нашого підприємства. Що би ви хотіли сказати, можливо, побажати?

– Сказати «всього хорошого» – це погано. Це означає все та нічого. Я бажаю всім здоров’я та удачі. Здоров’я дозволяє нам жити так, як ми хочемо. А удача дозволяє нам приймати правильні рішення. Іноді у житті буває так, що нам пропонують щось зробити. Ми можемо прийняти пропозицію чи ні. Але ми ніколи не знаємо, що буде далі. Тому удача нам дуже потрібна. Якщо ми ухвалимо правильне рішення, буде легше. Приймемо неправильне – буде гірше. Але тоді треба буде подумати, як повернутись на правильну дорогу. А ще я можу побажати лише Перемоги! Нічого більше Україні не потрібне! Якщо буде Перемога, то усе буде гаразд!