Ветерану Юрієві Діденку цього року виповнилося 75. Завзятий мандрівник, що до цього побував у 32 країнах, планував у свій ювілейний рік додати до списку ще й Португалію. Але війна внесла корективи.

«Звичайно ж, після повномасштабного вторгнення про Португалію годі було й мріяти, – почав розповідь Юрій Діденко. – Але без 33-ї країни у своєму туристичному списку я таки не залишився. Фірму моєї доньки Вікторії на початку війни у терміновому порядку евакуювали з Києва до Кіпру. І от у вересні вона прислала мені квитки на літак з Варшави до цього мальовничого острова. Більш ніж піврічна розлука з рідними плюс моя непереборна жага до мандрівок зіграли свою роль… Я не зміг встояти. Вирішив, що просто відпочивати наразі недоречно, що зроблю свою подорож не лише приємною, а й корисною для людей, для країни».

І ось швидкий поїзд з нашим героєм вже мчить на захід: Львів, потім Варшава. Тепер треба швидко знайти аеропорт, саме той, що треба, та ще й зекономити на трансфері. «Мова – то дуже важливо, – каже Юрій Тихонович. – Але виручають і жести. Не обійшлось без курйозів. «ШОпін, ШОпін?» – питаю у людей. Розводять руками: що то ще за шопінг? Показую квитка. Ооо! З’ясовується, що Shopin у квитку – то Шопен! Композитор, ім’ям якого зветься аеропорт. Стоїмо, сміємося… Переїзд, літак – і я вже у повітрі. Нарешті після 30 годин дороги курортна Ларнака – райський куточок».

Виявляється, на Кіпрі, зокрема, у Ларнаці, діє активна українська громада з наших співвітчизників, які змушені були евакуюватись, рятуючись від війни. Місце зустрічі – якір на набережній. «Той старовинний бронзовий якір жителям цього міста подарували одесити, – продовжив ветеран. – Виявляється, Одеса і Ларнака – міста побратими. І саме біля якоря збирається наше товариство. Щовечора, а інколи й вдень. Діляться новинами, підтримують одне одного, а головне – діють. В місті багато туристів з усіх усюд. Так от наші всіма можливими способами намагаються донести до іноземців та кіпріотів правду про війну, агресію, наш спротив, щоб вони потім понесли ту правду своїм співвітчизникам».

Юрій Діденко також долучився до цього руху і на два тижні став його активним учасником. «10-11 жовтня, коли російські агресори наносили масовані ракетні удари по Україні, по нашій інфраструктурі, я був на Кіпрі, – розповідає Юрій Тихонович. – Там всі дуже переживали і активно діяли. Спочатку ми вийшли на мітинг до якоря з гнівними плакатами, які самі ж і зробили. Потім ходою пройшлися вулицями міста, вигукуючи фрази, спрямовані проти агресора. Майже всі навколо підтримували нас, співчували, фотографували, знімали на відео. Були й російські провокатори, що намагалися зірвати акцію. Але поліціянти швидко ставили їх на місце. Таке єднання! Така підтримка! Відчуваю гордість за наших людей».

А ще Юрій Тихонович зі сльозами на очах зізнався, що дуже пишається своєю правнучкою, восьмирічною Маринкою, яка з мамою і бабусею, тобто онучкою та донькою ветерана, також декілька місяців була на Кіпрі в евакуації, брала активну участь у заходах громади і навіть отримала Подяку від посла України в Республіці Кіпр за участь у благодійному концерті «Душа моя – Україна», який відбувся у травні. Ввечері – мітинги та акції, а вдень непосидючий ветеран-мандрівник завзято знайомився з Ларнакою та її околицями.

«Вражень багато, – зізнався Юрій Діденко. – Вразила велична церква Святого Лазаря. Виявляється, цей біблейський персонаж, якого воскресив Ісус, переселився з Палестини до Кіпру. Саме тут, у Ларнаці, він став першим єпископом, тут і похований, тут зберігаються його мощі. Сподобалася давня фортеця, яку побудували франки у 14-му столітті. Побував я у католицькому монастирі з красивою церквою, яка датується 16-м століттям. Тут дуже гарні старовинні мечеті, одна з яких побудована на честь тітки пророка Мухамеда. Дуже сподобалась площа Європи з пам’ятником філософу Зенону та будинками епохи Британського правління. А ще я побував в гостях у археологів, які розкопують давнє місто за 20 кілометрів від Ларнаки. О! Це, мабуть, найяскравіше враження з моєї подорожі!»

Занурившись у історію Кіпру, Юрій Тихонович дійшов висновку, що вона схожа на історію нашої країни. «Яких тільки колонізаторів тут не було, – розводить руками мандрівник. – Франки, венеційці, турки-османи, британці… Але врешті-решт волелюбні кіпріоти вибороли таки собі незалежність і утворили державу в 1960 році. Отак і ми постійно боремося за свою свободу. І ось черговий етап цієї боротьби. Ворог потужний. Але ми встоїмо, бо прагнемо цього всі як один!»