У Франції продовжується багатоденна факельна естафета, яка передує великим спортивним змаганням за участю атлетів зі всього світу. 30 червня на одному з етапів естафети факел, виготовлений зі сталі, виробленої компанією «АрселорМіттал», несла працівниця нашого підприємства Оксана Афанасьєва.

«Це був один з найщасливіших днів у моєму житті, – усміхається Оксана. – І він запам’ятається на все життя. Мені випало нести факел у провінції Шампань. Там надзвичайно красиво. Дуже багато виноградників, що логічно, бо це ж батьківщина шампанського. Я навіть трішки спробувала, але зрозуміла – не моє. Як добиралася до Шампані – окрема історія, але встигла. Нашу групу факелоносців зібрали напередодні. Ми знайомилися. В моїй групі були лише французи. Кожен розповідав свою історію. Були такі, що розчулили до сліз. Я розповіла, що наша країна вже третій рік стримує навалу жорстокого агресора і отримала щиру підтримку присутніх».

У Оксаниній групі було ще двоє працівників ArcelorMittal, які працюють на французькому підприємстві компанії – Дуа Арноус та Девід Еврард. Саме Девідові українка передавала вогняну естафету. До речі, передачу вогню –запалення факел від факела, французи романтично назвали французьким поцілунком. Була одна людина в групі, з якою у Оксани зразу склалися товариські близькі стосунки. Це француженка українського походження Александра Атаманюк. Вона дуже вболіває за Україну і збирається восени завітати до нашої країни з благодійною місією.

«До старту групи нас підвозили автобусом, – продовжила Оксана Афанасьєва. – Стартували по черзі за  номерами. Підтримували одне одного. Круто запалював наш діджей, він же – водій автобуса. Обабіч дороги розташувалися місцеві жителі, які також палко нас вітали. Настала й моя черга. Факел виявився не таким вже й легким, як здавався на вигляд. Та ще й мій естафетний відрізок виявився підйомом вгору. Але на адреналіні я навіть незчулася, як пробігла свої двісті чи триста метрів. По завершенню ми всі зустрілися в центрі міста Еперне, де вже була підготована сцена, і нас палко вітали місцяни. Я фотографувалася з українським прапором. Дуже була горда за своє підприємство, за свою країну, і в інтерв’ю сповістила, що забіг я присвятила своєму колезі та другу Саші Пшеничному, який загинув на Донбасі в бою з російськими агресорами. І я дуже вдячна за ту підтримку, за добрі слова які отримала від французів».