24 лютого, коли пролунали вибухи у Кривому Розі, багато працівників підприємства були саме на зміні. Був серед них і слюсар-ремонтник з цеху виробництва виливниць Євген. А вже 2 березня він вирушив боронити країну від ворога.

Того дня вдома на Євгена чекав зібраний рюкзак з усім необхідним. На цьому добре знається дружина Євгена Світлана, яка походить з родини військових. Тому не було ані сліз, ані відмовлянь. «Бери й мене з собою, я буду тобі патрони подавати та смачні обіди всім хлопцям готуватиму», – сказала тоді дружина.

 Але хтось мав залишитися із сином вдома. Та й на підприємстві робочі руки не зайві. Тому на фронт Євген пішов таки сам.

У Кривому Розі залишилися найсильніша підтримка та допомога: друзі, родина, колеги. Коли для військової машини, за кермо якої сів Євген, були потрібні запчастини, то родина і колеги з цеху швидко зібрали кошти, купили все необхідне і надіслали захиснику. Запчастини Світлана передавала разом з колоною, що прямувала до військових. «Тоді я побачила наших військових. Які ж вони всі красені! Світлі, рідні обличчя. Пам’ятаю, що тоді сказала військовому, якому віддала «посилку», щоб повертався обов’язково, бо гарних українських дівчат не варто залишати надовго, і що ми чекатимемо на вас всіх з Перемогою!», – говорить Світлана.

Коли вона розповідає про Євгена, то майже через слово звучить «добрий», «турботливий», чого б і кого б це не стосувалося. Коли народився їхній син, то Женя був йому більше мамою, ніж татом. Нагодувати, перевдягнути, не спати ночами з появою перших синових зубів, – це все про нього.

Так само і в роботі – з колегами та технікою. Він здатен відремонтувати все, що в цеху відмовляється працювати. А машини, то взагалі фішка Євгена. Недаремно у 14 років він угнав дідового Москвича і ганяв на ньому. Сьогодні у ЗСУ він керує автівкою з дуже важливою місією, про яку поки що розповідати не можна.

«Цього року в нас сталося пасхальне диво, – розповідає дружина слюсаря-ремонтника. – Я повернулася після нічної зміни і тільки-но прилягла відпочити, як у двері подзвонили. Хто це? Втомлену мене тоді роздратував цей дзвінок. Але з місця зірвався наш лабрадор Шелбі. Я чула лише радісний гавкіт – а це сигнал, що додому повернувся господар. Шелбі не впустив у кімнату Євгена, доки не облизав його з ніг до голови. А потім собака всю ніч відвойовував у мене місце біля нашого захисника. Той приїзд чоловіка став найціннішим пасхальним подарунком за все моє життя».

Світлана дуже хвилюється за свого чоловіка. Але Євген її заспокоює, запевняє, що його серце – під захисним бронежилетом, який складається не лише зі сталевих пластин, а й з кохання та підтримки рідних та друзів.

«Я не можу інакше, адже це наша Україна, наша земля. Що ми залишимо дітям, якщо не зупинимо ворога? Не хвилюйтеся, живіть, працюйте і пам’ятайте, що я – ваш захист, а ви – мій!», – каже Євген, слюсар-ремонтник «АрселорМіттал Кривий Ріг».