З цього зокрема складається життя Елен Ковальової. На  роботі вона є одним з елементів ланцюжка виробничого процесу з відправлення поїздів  з продукцією підприємства у «подорожі» до споживачів. А під час відпусток та вихідних любить сісти у пасажирський потяг та вирушити у чергову подорож Україною чи світом. Цього року за відмінну роботу Елен відзначили грамотою «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Клацання комп’ютерної мишки, дзвінки телефонів, а за вікном – стукіт коліс та гудки залізничних составів. Під такий акомпанемент щодня разом з колегами працює Елен Ковальова – старша прийомоздавальниця вантажу та багажу вантажної служби УЗТ нашого підприємства.

«Вести облік та обробку перевізних документів в інформаційних системамх підприємства – це основне моє завдання, – розповідає Елен Ковальова. – Мені треба ретельно перевірити весь пакет перевізних документів та вказану в них інформацію про вантаж, про одержувача , умови поставки та ін. А потім (усміхається) усі букви та цифри, наче під рентгеном, перевірити ще раз, аби не дати шансу жодній неточності. У цій роботі я взаємодію зі спеціалістами інших служб підприємства, через якихтакож проходить оформлення супровідних документів на товарну продукцію підприємства, що відправляється залізничним транспортом. Ми все уточнюємо, перевіряємо, звіряємо – ось чому у нас так часто лунають телефонні дзвінки. Коли вся інформація повністю зібрана, перевірена, а документи готові, ми вносимо дані до інформаційної системи SAP».

У цій справі Елен Ковальова вже 20 років. Професію вона опановувала тут, на виробництві. Працювати доводилося не лише в кабінеті, а й проводити різні операції з вагонами на коліях, щодня «намотуючи» по них чимало кілометрів. Її вчителями та наставниками були попередні керівники вантажної служби Марія Черевко та Любов Юденко, прийомоздавальники вантажу та багажу Ганна Фоменко та Світлана Логвін. Вони щоразу говорили Елен, що головне  у їхній роботі – це не лише знання договірних відносин з «Укрзалізницею», розуміння виробництва, специфіка діяльності роботи залізничного транспорту, а й чимала стресостійкість та увага. Адже прийомоздавальнику вантажу та багажу треба мати справу з великою кількістю інформації, враховувати різні ситуації, вміти правильно долати складнощі, а ще – спілкуватися з різними людьми, комунікувати з колегами різних підрозділів підприємства.

«Працювати на підприємство я, як кажуть, пішла за покликом крові, адже мої батьки теж працювали тут, – продовжує Елен. – Мій батько Олександр Олександрович був помічником, а згодом машиністом тепловозу, працював на ДП № 9. Мама Єлизавета Георгіївна була кравчинею, так-так, була така посада у колишньому цеху благоустрою».

Постійний рух в житті та на роботі, бажання завжди дізнаватися про щось нове привели Елен до ком’юніті людей, які цікавляться життям в інших містах та взагалі у світі. Мова йде про подорожі, вони є основним захопленням Елен Ковальової.

«Щороку я намагаюся подорожувати. Кожна поїздка приносить радість, задоволення, чимось вражає, захоплює, збагачує, – говорить Елен Ковальова. – Я була в Одесі, Трускавці, Східниці, Буковелі, Ворохті, Яремче, Ужгороді, Сваляві, Косино, Мукачеві та багатьох інших містах України. Впродовж останніх семи років подорожей відвідала Туреччину, двічі Ізраїль, Швейцарію, Францію, Єгипет, ОАЕ, Іспанію, Грецію, Польщу, Румунію, Сербію, Чорногорію. Усі вони – чудові країни, зі своїм колоритом, цікавинками. Та у кожній поїздці я мимоволі все порівнюю з Україною і розумію, що вона – найкраща. Це мій дім, тут живуть мої рідні, друзі, тут моя робота, колеги, тут все знайоме та зрозуміле. Саме тому я й не поїхала за кордон у перші дні війни, а залишилася зі своєю родиною. Волонтерю, як і всі в нашій країні. Вважаю, що ділитися треба щастям, а добрі справи люблять тишу. Тому ми тихо робимо свою справу, сподіваємося тільки на себе та своїх товаришів, ставимо мету та досягаємо її. А головна наша мета на сьогодні усім відома – це Перемога».