Артем Придатко працює в коксовому цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг» машиністом коксових машин. Це нелегка робота у майже екстремальних умовах, пов’язана з високими температурами, моментами важка фізично, бо машиністи не лише керують коксовими машинами, а ще й чистять їх та прибирають просипи коксу на виробничих майданчиках. Дві зміни – денна й нічна, а потім два дні поспіль заняття силовим видом спорту у спортзалі. Як Артемові вдається це поєднувати, та ще й перемагати в змаганнях?

«Не треба придумувати для себе «відмазок» – це найголовніше, – говорить Артем. – Коли чую, що хтось розповідає, що у нього немає часу, енергії чи ще чого, то у мене на це є особиста історія. Колись я працював дверевим, а це стовідсоткова важка фізична робота. Причому працював у найжорсткіші зміни: чотири з ранку, потім з 15:00, а за ними чотири нічних. Так от, я встигав тренуватися, змагатися, виборювати нагороди. Тож час завжди можна знайти. А щодо енергії, то їх немає у того, хто лежить на дивані й нічого не робить. Тож для людей без серйозних захворювань – справа не у відсутності часу чи сил, а у відсутності бажання».

Силовим спортом Артем почав займатися у 22 роки. У дитинстві він хотів стати футболістом, тренувався, змагався. Його тато, Олександр Олександрович, працював на коксохімі, у першому коксовому, але не зважаючи на важку роботу, знаходив можливості потягати гантелі та еспандери, попідтягуватися, побігати, і залучав до цього малого Артема. Хлопець зростав, закінчив школу, вивчився у технікумі, а потім прийшов на коксохім, спочатку підрядником.

«Я дуже хотів перейти з підрядників у коксовий цех, але тоді це було складно, – згадує Артем. – Але я робив спробу за спробою, і пройшов відбір. Був такий радий, наче виграв мільйон! Незабаром всі знали про мій успіх. Спочатку був дверевим. Отоді-то мене й потягло на силовий спорт. Вибрав паверліфтинг. А точніше, одну з його дисциплін – жим лежачи. Тренувався сам, але розумів, що якщо хочу значних результатів, то без тренера ніяк. І от на одному зі змагань я познайомився з Віктором Курочкіним. Це легендарний тренер, який виховав багатьох спортсменів, серед яких – чемпіони України, Європи, світу. Спортсмени вважають його хрещеним батьком криворізького паверліфтингу. Я почав тренуватися під його керівництвом. І зразу ж, через кілька тижнів зміг впоратися з вагою 100 кг, яка мені довго не давалася».

Артем почав експериментувати з екіпіровкою, спробував жати штангу у спеціальній майці для паверліфтерів, а потім зі спеціальними петлями. Вони додають додаткової сили, що виштовхує штангу, а також захищають від травм. Пік фізичної форми припав на 2019 рік. Саме у тому році він став чемпіоном України, а потім ще й виграв Кубок України з рекордними для себе 250 кілограмами, хоча сам тоді важив менш ніж 95. А далі почалася пандемія, змагань стало менше, а згодом – повномасштабне вторгнення.

«То був шок для всіх, – згадує спортсмен. – Понад місяць я взагалі не ходив до спортзалу, не міг себе змусити. Але поступово повернувся до занять. Є шалене бажання знов брати участь у змаганнях і перемагати. Тож я почав підготовку до чемпіонату України, що пройде за пів року. І взагалі спорт – це чудово. Він мотивує до позитивних змін. Наприклад, коли я почав займатися паверліфтингом, то зовсім зав’язав з алкоголем, відтоді – ні грама. Палити? Я ніколи й не палив. Дієти особливо не притримуюся, їм все, що готує дружина Катя, а готує вона чудово. Лише намагаюся вживати більше білків.

Гарна фізична форма допомагає у роботі. Тож плюсів багато. А ще намагаюся бути гарним прикладом для синів. Молодшому, Давід, лише три місяці, а от старший, Максим, вже дорослий – 11. Нещодавно до мене підбігає  товариш сина і питає: «А це правда, що ви – триразовий чемпіон світу з армреслінгу?» Я ледь не засміявся, але стримався. Ну хай Макс трішки перебільшив мої спортивні звитяги, але схоже, що він поважає татка-спортсмена. До речі, син також не пасе задніх: займається футболом, їздить на змагання. Вочевидь, і мій приклад впливає на серйозність його ставлення. І це чудово! Хай хлопці тренуються. Футбол, паверліфтинг, та хоч фігурне катання… Головне, щоб не алкоголь та інша гидота».