Життя водія автотранспортного управління «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександра Чекалкіна – це постійний рух. На роботі він за кермом свого автомобіля. А далі пересідає у власне авто і прямує на риболовлю. Та й риболовлі він надає перевагу не тій, що сидиш у кріслі і спостерігаєш за поплавками, а активній, полюванню на хижу рибу.

Олександр згадує, що тато Іван Опанасович брав його на риболовлю ще зовсім малим, років шість йому тоді було, може сім. І не треба було далеко ходити. Рибалили на ставках неподалік нашого підприємства, там де зараз острів, а родина мешкала на колишній вулиці Постишева (нині ця вулиця має ім’я нашого ветерана-мартенівця Вадима Гурова). Тож кілька хвилин, і тато з сином вже на ставках. А з другом Мишком Саня їздив рибалити на Саксагань.

«Вона тоді текла іншим руслом, – говорить Олександр. – Виходили на кільцевій тролейбуса, спускалися стрімкими стежками серед прибережних скель, і закидали вудки. То був екстрим!  Доводилося однією рукою триматися за скелю, на якій стояв, а іншою рибалити. Але ж нагорода за незручності була шикарною. Краснопірка та окуні, які шалено клювали, були гігантськими! Принаймні, нам так тоді здавалося. З нашу дитячу долоню, а деякі й більші! Неймовірно, але зі скелі у воду я жодного разу тоді не впав. Але одного разу мені «допоміг» Мишко. Він вирішив, що не годиться лише йому вміти плавати, і вирішив навчити й мене. Спосіб вибрав креативний – зіштовхнув мене під зад у воду. Я вигріб! А заодно й плавати навчився». Завтра завершується сезонна заборона на риболовлю з човна (інтерв’ю записувалося 9 червня), і Олександр не може дочекатися, коли вийде на воду Карачунівського водосховища, де він колись зловив… . Ото був трофей! А першу свою рибину, яку можна було сміливо назвати трофеєм, Чекалкін здобув у п’ятому класі, на вище згаданому ставку з островом.

«Ми з батьком тоді ловили на закидачки, – продовжив рибалка. – Позакидали ми їх, я причепив на волосінь шматок багнюки і підставив палицю, щоб було видно, коли взяло. Бачу, багнюка захиталася, волосінь натяглася, згодом попустилася, а потім як смикнеться! Багнюка розлетілася, я підсік і відчув на гачку неймовірно важку та сильну рибину. Татко не кинувся допомагати, і то був мудрий вчинок. Кілька хвилин я боровся зі здобиччю, і вони здалися вічністю. А коли на березі опинився карась вагою кіло триста, то була одна з найсолодших миттєвостей у моєму житті!»

Для когось риболовля – це гонитва за великою рибою та рекордними виловами, а для когось сама риба другорядна, головне – вирватися з міста, подихати свіжим повітрям серед мальовничої природи. А треті вважають, що найважливіше – це спілкування з братами-рибалками. Для Олександра ж важливе все.

«Тато навчив мене ловити так звану мирну рибу – карася, краснопірку, плотву, коропа тощо. А пізніше друзі залучили мене до активної ловлі. І відтоді саме хижі щуки та судаки є моєю головною здобиччю, – каже Олександр. – Щоб мати добрі улови, треба постійно вивчати риб’ячі тренди та оновлювати снасті й приманки. Як виявилося, поділ на хижих та мирних є умовним, адже взимку та ранньої весни коропи, карасі й товстолоби залюбки поїдають дрібнішу рибку, тому часто попадаються на воблера чи «силікон». Колись я зловив на воблера 13-кілограмового коропа! А ще більший, напевно, кілограмів до 20 у мене зірвався. Близько години я з ним боровся, і лише на останніх метрах той гігант вирвався. Чесно, кілограмів до 20. Бо всі ж знають, що рибалки вміють прикрасити свої розповіді-байки. У нашій компанії відвертих брехунів немає, але рибацькі байки травити полюбляємо».

Не менш за сам процес та трофеї, Олександр полюбляє рибальські вечірки біля вогнища. Це коли затишний вечір, вірні друзі, угукання сови та червоні язики полум’я на трохи зморених, задоволених обличчях. І всі чекають, коли довариться смачнюча юшка. У кожного рибалки є свій рецепт. Олександр охоче поділився своїми рекомендаціями:

«Ідеальна юшка вариться з різнориб’я. Спочатку дрібну рибку замотують в марлю, і кладуть в окріп. Вона дає навар. А шматки великої риби (коропа, судака, сома, товстолоба) кидають в юшку наприкінці, щоб не розварилися. Кладуть цілу цибулину, а от часник дрібно ріжуть. Ну і як годиться – картопелька, морква п’ятаками, петрушка, кріп, перці чорний та червоний… Юшку я не зажарюю, легеньку зажарочку з моркви й цибулі роблю лише якщо варю вдома, на плиті. Але то вже не юшка, а риб’ячий суп. Юшка – це лише коли на вогнищі. Щоб з димком. А на плиті – то не юшка, а риб’ячий суп. І на завершення я завжди гасю у казані з юшкою палаючу палицю».

Крім юшки Олександр Чекалкін варить надзвичайно смачну солянку. Зазвичай десятилітрового відра замало, тож Олександр готує солянку у 22 літровому казані, і на ранок поснідати не завжди всім вистачає. А нещодавно він навчився варити ще й бограч. Дві перших спроби були вдалими.

«А ще я люблю смажити карасі, і потім їх їсти, – усміхається Чекалкін. – З дрібними простіше. Їх готувати мене навчила мама Надія Михайлівна. Вони солоденькі, добре просмажуються, і їдяться, як насіння, важко відірватися. А на великому карасі робиться багато надрізів, щоб кістки просмажилися. Мені не подобається, коли риба смажиться половинками. Якщо вміщується у сковорідку, то готую цілою. Це естетичніше. А ще риболовля – це чудова можливість познайомитися з чудовими людьми, подихати свіжим повітрям та підтримати здоров’я. Я ж не сиджу на місці, на кріслі, як короп’ятники. Закинув спінінг, дві-три проводки, і йду на інше місце. Це називається активною рибалкою. Так можу три й більше кілометри пройти берегом водойми в один бік і стільки ж назад, безліч разів закинути та витягти спінінг».

На питання, чи вважає він рибалку своїм другим життям, він відповів, що воно скоріш перше паралельне. Він не раз запрошував на рибалку й дружину Валентину. Але поки що вона відмовляється.

«Здається, Валя мене ревнує…до риболовлі, – усміхнувся Олександр. – Хоче, щоб я був завжди поруч, і це зрозуміло. Але я не можу без свого улюбленого хобі, і синів Ігоря та Максима привчив з малечку. Привезу додому щук, прошу дружину сфотографувати. А вона питає: «Нащо їх знімати? Вони ж всі однакові? «Та придивися, люба, вони ж по-різному усміхаються», – відповідаю.  – А якщо серйозно, то минулого року на мій спінінг причепилося щось величезне. Понад годину я намагався його витягти, і мені було не до сміху. Підтяг майже до човна. На поверхні з’явився величезний «крокодил», тобто щука кілограмів на 15! І в останню мить їй все ж вдалося перекусити волосінь. Кілька хвилин вона знесилена дивилася на мене, а я на неї. А потім розвернулася і повільно пішла під воду. Ну нічого. Значить, найбільшу свою рибину я ще не зловив».

Друзі, нагадуємо, що ми продовжуємо рубрику «Мрій та мандруй з «Металургом»!» І якщо  ви хочете поділитися розповідями та фото з подорожей, туристичними лайфгаками, телефонуйте нам: 098-488-98-21 чи 92-736 (внутрішній тел. підприємства) або пишіть – на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA та https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua .

Ми разом створимо тревелфотосторіз, які варті кращих світових журналів і сайтів. Це може бути гірський похід, поїздка Україною чи за кордон, відпочинок на морі або у селі, оздоровлення на курорті чи екскурсія Кривим Рогом, мандрували ви вчора чи багато років тому. Пам’ятаймо, що з часом цінність вражень не зменшується, а навпаки. Тож подорожуймо разом!