Зараз кожен українець може впевнено назвати себе волонтером-аматором, а дехто – навіть волонтером-професіоналом. Волонтерський рух захопив країну в єдиному бажанні допомогти військовим перемогти ворога. Так можна сказати і про працівників нашого підприємства. Сьогодні ми розповідаємо про одного з волонтерів – Арама Галустова.

Інфікований вірусом волонтерства. Саме так можна назвати стан майстра цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами «АрселорМіттал Кривий Ріг» Арама Галустова. Про це свідчать декілька ознак: очі, що постійно «палають», звичка збирати все, що є навколо (адже хлопцям на передовій згодиться) та майже повна відсутність вільного часу.

Друзі й колеги Арама кажуть, що він і раніше був серед перших, хто завжди приходив на допомогу іншим. Каталізатором стало повномасштабне вторгнення агресора на наші землі 24 лютого.

«Перші дні всі відчували себе розгубленими. Та досить швидко виникла непереборна потреба – діяти. А що робити, підказали обставини, – розповідає «Металургу» Арам Галустов. – Додому з роботи я повертався повз один з блокпостів, які тоді почали лише будувати. Запитав у хлопців, чим їм можу допомогти. У відповідь: фізичною силою. З того часу після зміни і по вихідних я, мої колеги та друзі почали працювати на будівництві блокпосту. Ми вантажили пісок, копали, складали, носили колоди. Але я розумів, що можу більше, і що це не єдине, чим хочу і можу допомогти. Згодом виникла потреба у «їжаках»-розтяжках. Почав шукати та збирати скрізь металобрухт, а хлопці – колеги-зварники – варили «їжаків» із зібраного залізяччя. Під час таких трудових вахт знайомився з іншими людьми, хто теж допомагав хлопцям із ЗСУ. Отак непомітно і підхопив «вірус» волонтерства». 

Про багатонаціональну допомогу

Цю історію Арам згадує з усмішкою. Розповідає її як відповідь тим, хто говорить, що українці є «нациками», які не визнають інших національностей, й інші народи їх не дуже вітають.

Ще на самому початку своєї волонтерської практики майстру для допомоги одному з блокпостів необхідно було за два дні знайти три тонни піску та цементу. А де їх взяти? Купити? Де взяти кошти? Ось тоді Арам почав продивлятися волонтерські групи і кинув «кліч» по допомогу.

Відгукнулися волонтери з групи з району «кільце Косіора», підказали, у кого є пісок. Арам поїхав до чоловіка на ім’я Олександр, бо він обіцяв безкоштовно допомогти з піском для наших військових. Він згодом й цементу підкинув. А як доставити оці цінні тонни?

 «Я знайшов в інтернеті оголошення з перевезення вантажів – 25 грн за кілометр. Порахував відстань і зрозумів: таких коштів у мене немає. Але Рустам – водій машини – почувши, для кого це потрібно, погодився відвезти безплатно, – розповідає Арам Галустов. – От й вийшла така багатонаціональна допомога, бо я – вірмен, Рустам – азербайджанець, а допомагали ми українським військовим». 

Про поширення вірусу

Сьогодні в цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами майже немає тих, хто не залучений до волонтерської допомоги. Тут вірять, що у кожного є можливість бути корисним. І для цього, говорить майстер, потрібні не стільки кошти, а щире бажання.

З часом завдяки «сарафанному радіо» до Арама почали звертатися військові з різних частин. Одного разу хлопці попросили обереги. Їм на першій лінії оборони хотілося мати щось душевне, рідне. Тож майстер купив стрічок і приніс до цеху дівчатам-електромонтерам. «Нумо свій обід з користю проведемо – сплетемо стрічки-обереги!» І справа пішла. А потім електромонтери Наталя Сіркова та Олена Чудновська почали в’язати теплі шкарпетки.

«Хоча в мене коштів небагато, але кожну вільну хвилину використовую, щоб хлопцям теплі шкарпетки в’язати, – розповідає електромонтерка Олена Чудновська. – Хай вони бережуть здоров’я наших захисників, адже до теплих ниток я ще вплітаю кохання, тепло душі та молитви. В мене брат мобілізований, тож знаю, що хлопцям складно. Але речі з дому зігрівають та радують їх. Це наша допомога та підтримка, які кожному до снаги».

Про магічні перетворення речей

Сьогодні дім та подвір’я Арама нагадують склад. Старі холодильники, ліжка, металобрухт, матраци… Ці всі речі можна перетворити на корисні та такі, що оберігатимуть та захищатимуть наших воїнів. Старий килим захистить у бліндажі від протягів, холодильник можна відремонтувати і запаси харчів не псуватимуться, каркасні матраци нададуть змогу не так відчувати холод та захистять від вологи в укритті, а зі старих газових балонів та бойлерів можна зробити «буржуйки». Волонтерська діяльність Арама Галустова вже так розширилася, що в його телефоні тепер десятки номерів військових. «Телефонують з багатьох частин, у хлопців різні потреби. Всім хочеться допомогти, тому все, що зноситься на моє подвір’я, в умілих руках волонтерів перетворюються на надзвичайно корисні речі. Я кажу хлопцям: озвучуйте, що вам треба. Потрібен буде Байрактар, то почнемо збирати кошти й на нього, а якщо не зберемо, то зробимо власноруч», – усміхається майстер.

Про помічників

Галустов розуміє, що гуртом робити будь-яку справу краще, тож збирає навколо себе однодумців, співпрацює з іншими волонтерами.

Сьогодні серед його компаньйонів у плетінні захисних сіток є колективи навчальних закладів міста, майстерня «Кікімора» . Результат – вже понад 3000 сіток на фронті!

У У одному з ліцеїв шиють подушки, а ще роблять окопні свічки. Завжди допоможе з транспортом і фізично колега з цеху Дмитро Останній. Сергій Хоміч допоможе у збиранні електронних сигарет для виготовлення світлових шашок. Колеги з цеху завжди відгукуються, коли потрібно зібрати їжу, одяг, смаколики для військових. Серед помічників є чимало інших працівників заводу.

«Був випадок, коли до мене звернулися військові по харчі та тепле взуття, то за добу ми все необхідне зібрали. Колеги несли своє з дому, адже розуміли, наскільки це життєво необхідно для хлопців. В нас на заводі чудові люди. З ними до снаги зробити все, такий тил – надійне плече для своїх захисників. Саме своїх, бо кожен з них наш, рідний. Хоча це навіть не тил – це справжній волонтерський фронт! Он тільки з нашого невеличкого цеху вже четверо хлопців воюють на передовій. Разом ми все витримаємо! А от !епідемію! волонтерства хіба що Перемога може зупинити, – усміхається Арам Галустов. – Та й то не впевнений, адже завжди комусь буде потрібна допомога, і ми її надаватимемо безвідмовно!»