Сьогодні була непроста зміна. Оксана приїхала додому. Він зустрічав її на порозі, як завжди, її генерал. Оксана усміхнулася і поклала зморену руку йому на голову. Потім рука опустилася на спину, а далі – пухнастий хвостик. Котик радісно та ніжно мурчав свою вітальну пісеньку. Генералом вона називала його давно, і це не ім’я, а скоріш статус. Він – улюбленець родини, поважний, але лагідний, а ще – психотерапевт, який миттєво знімає стрес, усуває втому. А знімати є що, бо Оксана Дворенкова – бригадирка слюсарів-ремонтників, а це непроста робота.

Щорічно гірничий департамент визначає найкращих працівників та працівниць які отримують почесне звання «Людина року», а їх портрети – на алеї слави ГД. Оксана серед них. Вона разом з колегами ремонтує барабани. Не ті, на яких відбивають ритм, а барабани сепараторів. Саме ці барабани – основне устаткування на завершальній стадії збагачення залізної руди та отримання основного продукту ГД – залізорудного концентрату. Тож справність барабанів – невід’ємна складова успішної роботи рудозбагачувальної фабрики № 1, на якій трудиться бригадирка Дворенкова, та гірничого департаменту взагалі. Вона – серед найдосвідченіших слюсарів, та ще й організовує ремонтні роботи, керує ними, але так було не завжди.

Вона прийшла на фабрику майже 30 років тому, і опановувала професію із самого початку. «Взагалі-то я вчилася на швачку, хотіла бути нею з дитинства. А після училища пішла працювати швачкою на взуттєву фабрику, – каже Оксана Дворенкова. – Але буремні дев’яності внесли корективи. З’явилася родина, дитина, виникла потреба шукати іншу роботу, щоб забезпечувати сім’ю. Мій чоловік працював на нашій дробильній фабриці і підказав, що на РЗФ-1 є місця слюсарів-ремонтників. Я ніколи до цього не мала справ з ремонтами устаткування, домашню техніку ремонтував саме чоловік, але цікавість до того була, і я частенько повертала свого допитливого носика: «А що там? Що поламалося? Як з цим бути?» Тож вирішали спробувати».

Оксана розповіла, що спочатку обклеювала барабани гумою, яка захищає корпус від пошкоджень. І поступово її почали залучати до справжніх ремонтів. Виявляється барабан сепаратора – це не просто циліндр, який обертається. Усередині це складний вузол з шестернями, іншими деталями та багатьма магнітами, до яких власне й прилипають часточки концентрату. І ці магніти мають своє місце та розміщуються у певному порядку. Тож ремонтувати такі складні штуки дуже непросто. Але бажання допомогло нашій героїні вивчити ту складну науку. А згодом її, як досвідчену та відповідальну працівницю, призначили бригадиркою.

«Відчуваю, що я саме там, де маю бути. На своєму місці, – говорить Оксана. – У мене цікава робота. Барабани різних модифікацій, поломки також різні, тож досвід досвідом, а весь час доводиться розвиватися. Ще один плюс – наші люди. Вони неймовірні. Дуже розумний і людяний у нас механік – Денис Капустін. А слюсар-ремонтник Микола Криворучко – гарна людина і висококласний фахівець. Будь-які завдання він виконує по найвищому гатунку. Розумію, що робимо дуже важливу справу, без якої неможливе виробництво концентрату. Тож приходьте до нас працювати слюсарями-ремонтниками. Якщо не володієте професією – не біда, було б бажання. Мене свого часу навчили, і ми навчимо. Ми ж не вічні, а дуже хочеться передати наші улюблені барабани у надійні руки».